6 листів, донесень та повідомлень від дипломатичних установ стосовно Голодомору сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ.
«...тепер вже встановлено, що катастрофа голоду сягнула всю Україну, і що винятками є райони, де ще наявний хліб. Судячи з наявних достовірних повідомлень, в українських селах померло від голоду 80% населення...», — писав німецький консул у листі до Міністерства закордонних справ Німеччини у 1933 році.
До 85-их роковин вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932—1933 років в Україні, Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ опублікували колекцію документів «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ».
Серія документів висвітлює бачення цих страшних подій іноземними дипломатичними представниками Японії та Німеччини у Одесі, Харкові та Києві, а також візит в
Україну лідера партії радикал-соціалістів, колишнього прем’єр-міністра Франції Едуара Ерріо.
Документи розповідають про заходи безпеки під час візиту Едуара Ерріо в УСРР, зокрема недопущення до нього «неблагонадійних громадян», у тому числі представників французьких колоністів, а також ретельно підібраний маршрут візиту зразковими селами та колгоспами. Як наслідок, французький політик, після повернення на батьківщину — не підтвердив наявність голоду за результатами свого візиту.
Що ж стосується японського консула Танаки, то після візиту республіками СРСР він відзначив що «українські селяни викликають порівняно з селянами інших республік жалюгідне враження своїм обідраним одягом та схудлими мощами», і це поряд з будівництвом гігантських розмірів фабрик, заводів та житла на
Донбасі.
Варто відзначити, що саме німецькі консульства були під особливо пильним наглядом ОГПУ у зв’язку з проведенням програми підтримки нужденним німецьким колоністам. Про факти голоду в УСРР свідчать їхні звіти та спілкування з дипломатичними представниками Японії та Польщі.
«Документи здобуті чекістами оперативним шляхом в іноземних консульствах на території України в час Голодомору яскраво свідчать, що попри намагання комуністичного режиму приховати злочин, інформація про голод та його масштаби ставала відома за кордоном» — говорить Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ.
«Сьогодні, ці свідчення надзвичайно важливі для нашого розуміння того, як сприймали ситуацію в підрадянській Україні іноземці», — продовжує очільник Архіву СБУ.
Переглянути колекцію «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ» можна на сайті Електронного архіву визвольного руху за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1407
6 листів, донесень та повідомлень від дипломатичних установ стосовно Голодомору сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ.
«...тепер вже встановлено, що катастрофа голоду сягнула всю Україну, і що винятками є райони, де ще наявний хліб. Судячи з наявних достовірних повідомлень, в українських селах померло від голоду 80% населення...», — писав німецький консул у листі до Міністерства закордонних справ Німеччини у 1933 році.
До 85-их роковин вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932—1933 років в Україні, Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ опублікували колекцію документів «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ».
Серія документів висвітлює бачення цих страшних подій іноземними дипломатичними представниками Японії та Німеччини у Одесі, Харкові та Києві, а також візит в
Україну лідера партії радикал-соціалістів, колишнього прем’єр-міністра Франції Едуара Ерріо.
Документи розповідають про заходи безпеки під час візиту Едуара Ерріо в УСРР, зокрема недопущення до нього «неблагонадійних громадян», у тому числі представників французьких колоністів, а також ретельно підібраний маршрут візиту зразковими селами та колгоспами. Як наслідок, французький політик, після повернення на батьківщину — не підтвердив наявність голоду за результатами свого візиту.
Що ж стосується японського консула Танаки, то після візиту республіками СРСР він відзначив що «українські селяни викликають порівняно з селянами інших республік жалюгідне враження своїм обідраним одягом та схудлими мощами», і це поряд з будівництвом гігантських розмірів фабрик, заводів та житла на
Донбасі.
Варто відзначити, що саме німецькі консульства були під особливо пильним наглядом ОГПУ у зв’язку з проведенням програми підтримки нужденним німецьким колоністам. Про факти голоду в УСРР свідчать їхні звіти та спілкування з дипломатичними представниками Японії та Польщі.
«Документи здобуті чекістами оперативним шляхом в іноземних консульствах на території України в час Голодомору яскраво свідчать, що попри намагання комуністичного режиму приховати злочин, інформація про голод та його масштаби ставала відома за кордоном» — говорить Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ.
«Сьогодні, ці свідчення надзвичайно важливі для нашого розуміння того, як сприймали ситуацію в підрадянській Україні іноземці», — продовжує очільник Архіву СБУ.
Переглянути колекцію «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ» можна на сайті Електронного архіву визвольного руху за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1407
100 років тому вояки Української Галицької армії зробили світлини, які донедавна зберігалися в архіві під грифом «Секретно». Віднині ці фото доступні онлайн.
Майже чотири десятки невідомих та маловідомих фотографій УГА сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ
У ніч на 1 листопада 1918 року українські військові зайняли найважливіші установи Львова, включаючи будівлі губернаторства, муніципалітету, поліції і військові казарми. На ратуші вивісили синьо-жовто прапор, проголосивши у місті владу Української Національної Ради.
Так 100 років тому починалася Українська революція на землях Західної України. Незабаром було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки, а за цим і створення власного
війська, щоб самостійність і незалежність цієї республіки боронити.
Галицька, Українська Галицька, а короткий період навіть і Червона Українська Галицька армія — це було військо, що стало спочатку в обороні новоствореної держави, а згодом пліч-о-пліч із своїми побратимами боронило незалежність УНР. Багато його вояків, після поразки у визвольній війні, опинилися в таборах інтернованих на території Польщі та
Чехословацької Республіки, де не покидали ідеї боротьби за українську
самостійність.
Чимало вояків УГА не були етнічними українцями. Молоде військо мало потребу у кваліфікованих офіцерах, та інших спеціалістах.
Автори більшості мемуарів УГА із вдячністю пригадують і австрійців-штабістів, і євреїв-лікарів, і росіян-авіаторів, і всіх інших «чужинських» військовослужбовців УГА. Всі вони воювали за Україну. У складі УГА вони виступили проти супротивників новопроголошеної української незалежності — Польщі, «червоної» і «білої» Росії.
«Колекція світлин, яку ми сьогодні оприлюднюємо — це 37 фото УГА періоду їхнього інтернування у Чехословаччині. Фотографії належали старшині цього війська, чехові Ріхарду Ярому, який згодом став також і діячем ОУН.
Радянська спецслужба проводила ряд оперативно-розшукових заходів після Другої світової війни, щоб затримати Ярого.
Під час однієї із таких операцій вони захопили велику колекцію фотографій, в його помешканні в Австрії. Саме серед них були й ці фото», — коментує директор архіву СБУ Андрій Когут.
Велику допомогу із ідентифікацією та розпізнаванням цих фото Центру досліджень визвольного руху надав дослідник УГА Сергій Перепічка:
«Мав за честь долучитися до розпізнавання унікальних світлин періоду інтернування УГА в ЧСР з оперативно-розшукової справи Ріхарда Ярого. Більшість світлин ніколи і ніде не публікувались і тут побачив їх вперше.
Крім самого сотника Р. Ярого тут є впізнаваними такі відомі особистості, як полковник Гнат Стефанів, генерал Арнольд Вольф, отаман Едмунд Шепарович. Безумовно, опублікування цих світлин є ще одним пазлом для відтворення картини героїчно-трагічної історії УГА в контексті загальної
історії України», — розповідає про роботу над колекцією панСергій
З колекцією фотографій вояків УГА Ріхарда Ярого можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1387&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
100 років тому вояки Української Галицької армії зробили світлини, які донедавна зберігалися в архіві під грифом «Секретно». Віднині ці фото доступні онлайн.
Майже чотири десятки невідомих та маловідомих фотографій УГА сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ
У ніч на 1 листопада 1918 року українські військові зайняли найважливіші установи Львова, включаючи будівлі губернаторства, муніципалітету, поліції і військові казарми. На ратуші вивісили синьо-жовто прапор, проголосивши у місті владу Української Національної Ради.
Так 100 років тому починалася Українська революція на землях Західної України. Незабаром було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки, а за цим і створення власного
війська, щоб самостійність і незалежність цієї республіки боронити.
Галицька, Українська Галицька, а короткий період навіть і Червона Українська Галицька армія — це було військо, що стало спочатку в обороні новоствореної держави, а згодом пліч-о-пліч із своїми побратимами боронило незалежність УНР. Багато його вояків, після поразки у визвольній війні, опинилися в таборах інтернованих на території Польщі та
Чехословацької Республіки, де не покидали ідеї боротьби за українську
самостійність.
Чимало вояків УГА не були етнічними українцями. Молоде військо мало потребу у кваліфікованих офіцерах, та інших спеціалістах.
Автори більшості мемуарів УГА із вдячністю пригадують і австрійців-штабістів, і євреїв-лікарів, і росіян-авіаторів, і всіх інших «чужинських» військовослужбовців УГА. Всі вони воювали за Україну. У складі УГА вони виступили проти супротивників новопроголошеної української незалежності — Польщі, «червоної» і «білої» Росії.
«Колекція світлин, яку ми сьогодні оприлюднюємо — це 37 фото УГА періоду їхнього інтернування у Чехословаччині. Фотографії належали старшині цього війська, чехові Ріхарду Ярому, який згодом став також і діячем ОУН.
Радянська спецслужба проводила ряд оперативно-розшукових заходів після Другої світової війни, щоб затримати Ярого.
Під час однієї із таких операцій вони захопили велику колекцію фотографій, в його помешканні в Австрії. Саме серед них були й ці фото», — коментує директор архіву СБУ Андрій Когут.
Велику допомогу із ідентифікацією та розпізнаванням цих фото Центру досліджень визвольного руху надав дослідник УГА Сергій Перепічка:
«Мав за честь долучитися до розпізнавання унікальних світлин періоду інтернування УГА в ЧСР з оперативно-розшукової справи Ріхарда Ярого. Більшість світлин ніколи і ніде не публікувались і тут побачив їх вперше.
Крім самого сотника Р. Ярого тут є впізнаваними такі відомі особистості, як полковник Гнат Стефанів, генерал Арнольд Вольф, отаман Едмунд Шепарович. Безумовно, опублікування цих світлин є ще одним пазлом для відтворення картини героїчно-трагічної історії УГА в контексті загальної
історії України», — розповідає про роботу над колекцією панСергій
З колекцією фотографій вояків УГА Ріхарда Ярого можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1387&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
30 років спостереження, перехоплення, «гебешного» моніторингу висвітлені в 47-ми повідомлення КҐБ до партійного керівництва, які сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху, Архів СБУ та українська редакція Радіо Свобода.
«Радіостанція “Свобода” передала українською мовою про те, що...», «Комітет держбезпеки оперативним шляхом отримав документальні дані про спрямування програм радіостанції “Свобода” на найближчий час ...», «Відповідно до документальних даних, отриманих оперативним шляхом, радіостанція “Свобода” в програмах з української тематики приділятиме увагу ...», — так починалися десятки «цілком таємних» доповідних КҐБ до партійного керівництва.
Центр досліджень визвольного руху спільно із Галузевим державним архівом СБУ та українською редакцією Радіо Свобода публікує спецповідомлення КҐБ про стеження за радіостанцією впродовж 30 років.
Перші інформаційні чи спецповідомлення чекістів стосовно Радіо Свобода з’являються у 1960-х, а останні — на початку 1991 року. Доповідали навіть тодішньому голові Верховної Ради УРСР, а згодом першому президенту України Леоніду Кравчуку.
«Якщо б підняти весь масив згадок про Радіо Свобода, що є в матеріалах КҐБ, то можна було б захистити не одну докторську дисертацію. Сьогодні ми публікуємо документи про те, як радянська спецслужба доповідала керівництву партії», — каже керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
«Чому КҐБ так прискіпливо стежило за цим радіо? Бо Радіо Свобода повідомляло якраз про несвободу у самому Союзі. Якщо в 30-х роках інформація про Голодомор та масові репресії потрапляла на Захід у дипломатичних звітах чи від розвідників, то після смерті Сталіна вже журналісти розповідали світові про злочини СРСР. І таким чином ставали справді поперек горла радянській системі та її спецслужбі.
Коли в ефірі Свободи говорили про злочини «совєтів», КҐБ одразу починав контрзаходи: дискредитацію самої радіостанції або її окремих представників», — продовжує Бірчак.
Відомості про репресії українських дисидентів, життя діаспори, порушення прав та свобод людини в СРСР, переслідування релігійних громад та навіть передруки цілих радіоефірів можна знайти в оприлюднених документах на сайті Електронного архіву визвольного руху.
Підготовка та публікація онлайн-колекції «Як КҐБ стежив за Радіо Свобода» з Галузевого державного архіву СБУ стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні, програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
30 років спостереження, перехоплення, «гебешного» моніторингу висвітлені в 47-ми повідомлення КҐБ до партійного керівництва, які сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху, Архів СБУ та українська редакція Радіо Свобода.
«Радіостанція “Свобода” передала українською мовою про те, що...», «Комітет держбезпеки оперативним шляхом отримав документальні дані про спрямування програм радіостанції “Свобода” на найближчий час ...», «Відповідно до документальних даних, отриманих оперативним шляхом, радіостанція “Свобода” в програмах з української тематики приділятиме увагу ...», — так починалися десятки «цілком таємних» доповідних КҐБ до партійного керівництва.
Центр досліджень визвольного руху спільно із Галузевим державним архівом СБУ та українською редакцією Радіо Свобода публікує спецповідомлення КҐБ про стеження за радіостанцією впродовж 30 років.
Перші інформаційні чи спецповідомлення чекістів стосовно Радіо Свобода з’являються у 1960-х, а останні — на початку 1991 року. Доповідали навіть тодішньому голові Верховної Ради УРСР, а згодом першому президенту України Леоніду Кравчуку.
«Якщо б підняти весь масив згадок про Радіо Свобода, що є в матеріалах КҐБ, то можна було б захистити не одну докторську дисертацію. Сьогодні ми публікуємо документи про те, як радянська спецслужба доповідала керівництву партії», — каже керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
«Чому КҐБ так прискіпливо стежило за цим радіо? Бо Радіо Свобода повідомляло якраз про несвободу у самому Союзі. Якщо в 30-х роках інформація про Голодомор та масові репресії потрапляла на Захід у дипломатичних звітах чи від розвідників, то після смерті Сталіна вже журналісти розповідали світові про злочини СРСР. І таким чином ставали справді поперек горла радянській системі та її спецслужбі.
Коли в ефірі Свободи говорили про злочини «совєтів», КҐБ одразу починав контрзаходи: дискредитацію самої радіостанції або її окремих представників», — продовжує Бірчак.
Відомості про репресії українських дисидентів, життя діаспори, порушення прав та свобод людини в СРСР, переслідування релігійних громад та навіть передруки цілих радіоефірів можна знайти в оприлюднених документах на сайті Електронного архіву визвольного руху.
Підготовка та публікація онлайн-колекції «Як КҐБ стежив за Радіо Свобода» з Галузевого державного архіву СБУ стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні, програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.