100 років тому вояки Української Галицької армії зробили світлини, які донедавна зберігалися в архіві під грифом «Секретно». Віднині ці фото доступні онлайн.
Майже чотири десятки невідомих та маловідомих фотографій УГА сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ
У ніч на 1 листопада 1918 року українські військові зайняли найважливіші установи Львова, включаючи будівлі губернаторства, муніципалітету, поліції і військові казарми. На ратуші вивісили синьо-жовто прапор, проголосивши у місті владу Української Національної Ради.
Так 100 років тому починалася Українська революція на землях Західної України. Незабаром було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки, а за цим і створення власного
війська, щоб самостійність і незалежність цієї республіки боронити.
Галицька, Українська Галицька, а короткий період навіть і Червона Українська Галицька армія — це було військо, що стало спочатку в обороні новоствореної держави, а згодом пліч-о-пліч із своїми побратимами боронило незалежність УНР. Багато його вояків, після поразки у визвольній війні, опинилися в таборах інтернованих на території Польщі та
Чехословацької Республіки, де не покидали ідеї боротьби за українську
самостійність.
Чимало вояків УГА не були етнічними українцями. Молоде військо мало потребу у кваліфікованих офіцерах, та інших спеціалістах.
Автори більшості мемуарів УГА із вдячністю пригадують і австрійців-штабістів, і євреїв-лікарів, і росіян-авіаторів, і всіх інших «чужинських» військовослужбовців УГА. Всі вони воювали за Україну. У складі УГА вони виступили проти супротивників новопроголошеної української незалежності — Польщі, «червоної» і «білої» Росії.
«Колекція світлин, яку ми сьогодні оприлюднюємо — це 37 фото УГА періоду їхнього інтернування у Чехословаччині. Фотографії належали старшині цього війська, чехові Ріхарду Ярому, який згодом став також і діячем ОУН.
Радянська спецслужба проводила ряд оперативно-розшукових заходів після Другої світової війни, щоб затримати Ярого.
Під час однієї із таких операцій вони захопили велику колекцію фотографій, в його помешканні в Австрії. Саме серед них були й ці фото», — коментує директор архіву СБУ Андрій Когут.
Велику допомогу із ідентифікацією та розпізнаванням цих фото Центру досліджень визвольного руху надав дослідник УГА Сергій Перепічка:
«Мав за честь долучитися до розпізнавання унікальних світлин періоду інтернування УГА в ЧСР з оперативно-розшукової справи Ріхарда Ярого. Більшість світлин ніколи і ніде не публікувались і тут побачив їх вперше.
Крім самого сотника Р. Ярого тут є впізнаваними такі відомі особистості, як полковник Гнат Стефанів, генерал Арнольд Вольф, отаман Едмунд Шепарович. Безумовно, опублікування цих світлин є ще одним пазлом для відтворення картини героїчно-трагічної історії УГА в контексті загальної
історії України», — розповідає про роботу над колекцією панСергій
З колекцією фотографій вояків УГА Ріхарда Ярого можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1387&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
100 років тому вояки Української Галицької армії зробили світлини, які донедавна зберігалися в архіві під грифом «Секретно». Віднині ці фото доступні онлайн.
Майже чотири десятки невідомих та маловідомих фотографій УГА сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ
У ніч на 1 листопада 1918 року українські військові зайняли найважливіші установи Львова, включаючи будівлі губернаторства, муніципалітету, поліції і військові казарми. На ратуші вивісили синьо-жовто прапор, проголосивши у місті владу Української Національної Ради.
Так 100 років тому починалася Українська революція на землях Західної України. Незабаром було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки, а за цим і створення власного
війська, щоб самостійність і незалежність цієї республіки боронити.
Галицька, Українська Галицька, а короткий період навіть і Червона Українська Галицька армія — це було військо, що стало спочатку в обороні новоствореної держави, а згодом пліч-о-пліч із своїми побратимами боронило незалежність УНР. Багато його вояків, після поразки у визвольній війні, опинилися в таборах інтернованих на території Польщі та
Чехословацької Республіки, де не покидали ідеї боротьби за українську
самостійність.
Чимало вояків УГА не були етнічними українцями. Молоде військо мало потребу у кваліфікованих офіцерах, та інших спеціалістах.
Автори більшості мемуарів УГА із вдячністю пригадують і австрійців-штабістів, і євреїв-лікарів, і росіян-авіаторів, і всіх інших «чужинських» військовослужбовців УГА. Всі вони воювали за Україну. У складі УГА вони виступили проти супротивників новопроголошеної української незалежності — Польщі, «червоної» і «білої» Росії.
«Колекція світлин, яку ми сьогодні оприлюднюємо — це 37 фото УГА періоду їхнього інтернування у Чехословаччині. Фотографії належали старшині цього війська, чехові Ріхарду Ярому, який згодом став також і діячем ОУН.
Радянська спецслужба проводила ряд оперативно-розшукових заходів після Другої світової війни, щоб затримати Ярого.
Під час однієї із таких операцій вони захопили велику колекцію фотографій, в його помешканні в Австрії. Саме серед них були й ці фото», — коментує директор архіву СБУ Андрій Когут.
Велику допомогу із ідентифікацією та розпізнаванням цих фото Центру досліджень визвольного руху надав дослідник УГА Сергій Перепічка:
«Мав за честь долучитися до розпізнавання унікальних світлин періоду інтернування УГА в ЧСР з оперативно-розшукової справи Ріхарда Ярого. Більшість світлин ніколи і ніде не публікувались і тут побачив їх вперше.
Крім самого сотника Р. Ярого тут є впізнаваними такі відомі особистості, як полковник Гнат Стефанів, генерал Арнольд Вольф, отаман Едмунд Шепарович. Безумовно, опублікування цих світлин є ще одним пазлом для відтворення картини героїчно-трагічної історії УГА в контексті загальної
історії України», — розповідає про роботу над колекцією панСергій
З колекцією фотографій вояків УГА Ріхарда Ярого можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1387&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
30 років спостереження, перехоплення, «гебешного» моніторингу висвітлені в 47-ми повідомлення КҐБ до партійного керівництва, які сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху, Архів СБУ та українська редакція Радіо Свобода.
«Радіостанція “Свобода” передала українською мовою про те, що...», «Комітет держбезпеки оперативним шляхом отримав документальні дані про спрямування програм радіостанції “Свобода” на найближчий час ...», «Відповідно до документальних даних, отриманих оперативним шляхом, радіостанція “Свобода” в програмах з української тематики приділятиме увагу ...», — так починалися десятки «цілком таємних» доповідних КҐБ до партійного керівництва.
Центр досліджень визвольного руху спільно із Галузевим державним архівом СБУ та українською редакцією Радіо Свобода публікує спецповідомлення КҐБ про стеження за радіостанцією впродовж 30 років.
Перші інформаційні чи спецповідомлення чекістів стосовно Радіо Свобода з’являються у 1960-х, а останні — на початку 1991 року. Доповідали навіть тодішньому голові Верховної Ради УРСР, а згодом першому президенту України Леоніду Кравчуку.
«Якщо б підняти весь масив згадок про Радіо Свобода, що є в матеріалах КҐБ, то можна було б захистити не одну докторську дисертацію. Сьогодні ми публікуємо документи про те, як радянська спецслужба доповідала керівництву партії», — каже керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
«Чому КҐБ так прискіпливо стежило за цим радіо? Бо Радіо Свобода повідомляло якраз про несвободу у самому Союзі. Якщо в 30-х роках інформація про Голодомор та масові репресії потрапляла на Захід у дипломатичних звітах чи від розвідників, то після смерті Сталіна вже журналісти розповідали світові про злочини СРСР. І таким чином ставали справді поперек горла радянській системі та її спецслужбі.
Коли в ефірі Свободи говорили про злочини «совєтів», КҐБ одразу починав контрзаходи: дискредитацію самої радіостанції або її окремих представників», — продовжує Бірчак.
Відомості про репресії українських дисидентів, життя діаспори, порушення прав та свобод людини в СРСР, переслідування релігійних громад та навіть передруки цілих радіоефірів можна знайти в оприлюднених документах на сайті Електронного архіву визвольного руху.
Підготовка та публікація онлайн-колекції «Як КҐБ стежив за Радіо Свобода» з Галузевого державного архіву СБУ стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні, програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
30 років спостереження, перехоплення, «гебешного» моніторингу висвітлені в 47-ми повідомлення КҐБ до партійного керівництва, які сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху, Архів СБУ та українська редакція Радіо Свобода.
«Радіостанція “Свобода” передала українською мовою про те, що...», «Комітет держбезпеки оперативним шляхом отримав документальні дані про спрямування програм радіостанції “Свобода” на найближчий час ...», «Відповідно до документальних даних, отриманих оперативним шляхом, радіостанція “Свобода” в програмах з української тематики приділятиме увагу ...», — так починалися десятки «цілком таємних» доповідних КҐБ до партійного керівництва.
Центр досліджень визвольного руху спільно із Галузевим державним архівом СБУ та українською редакцією Радіо Свобода публікує спецповідомлення КҐБ про стеження за радіостанцією впродовж 30 років.
Перші інформаційні чи спецповідомлення чекістів стосовно Радіо Свобода з’являються у 1960-х, а останні — на початку 1991 року. Доповідали навіть тодішньому голові Верховної Ради УРСР, а згодом першому президенту України Леоніду Кравчуку.
«Якщо б підняти весь масив згадок про Радіо Свобода, що є в матеріалах КҐБ, то можна було б захистити не одну докторську дисертацію. Сьогодні ми публікуємо документи про те, як радянська спецслужба доповідала керівництву партії», — каже керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
«Чому КҐБ так прискіпливо стежило за цим радіо? Бо Радіо Свобода повідомляло якраз про несвободу у самому Союзі. Якщо в 30-х роках інформація про Голодомор та масові репресії потрапляла на Захід у дипломатичних звітах чи від розвідників, то після смерті Сталіна вже журналісти розповідали світові про злочини СРСР. І таким чином ставали справді поперек горла радянській системі та її спецслужбі.
Коли в ефірі Свободи говорили про злочини «совєтів», КҐБ одразу починав контрзаходи: дискредитацію самої радіостанції або її окремих представників», — продовжує Бірчак.
Відомості про репресії українських дисидентів, життя діаспори, порушення прав та свобод людини в СРСР, переслідування релігійних громад та навіть передруки цілих радіоефірів можна знайти в оприлюднених документах на сайті Електронного архіву визвольного руху.
Підготовка та публікація онлайн-колекції «Як КҐБ стежив за Радіо Свобода» з Галузевого державного архіву СБУ стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні, програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
Зібрані КҐБ 36 свідчень киян про 29-30 вересня 1941 р. сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ
«…На цьому майданчику гітлерівці зривали з людей одяг і напівроздягнених гнали до місця страти. Люди кидалися із одного місця на друге, як божевільні, в загальний гул зливалися крики і автоматні черги. На землі я побачила немовля і на моїх очах гітлерівець палкою розтрощив йому голову…».
До річниці розстрілів євреїв у Бабиному Яру Центр досліджень визвольного руху спільно із Галузевим державним архівом СБУ публікує свідчення очевидців та тих, кому вдалось дивом врятуватись в ті страшні вересневі дні 1941-го.
У вересні 1941 року на вулицях Києва розклеїли оголошення, що пропонували всім євреям з'явитися до 8 ранку 29 числа на перетин Мельникова і Доктерівської (насправді Дегтярівської, але назва подана з помилкою) вулиць.
На це перехрестя з раннього ранку потоками йшли люди, там з'єднувалися і вирушали повз будівлю заводу "Артем" і сучасну станцію метро "Лук'янівська" вулицею Мельникова у напрямку єврейського кладовища.
Перші страшні здогади з'являлися на підході до повороту на вулицю Дорогожицьку, де починалось оточення військовими. Тут стояли дротяні загородження, протитанкові "їжаки", мішки з піском та озброєні люди. Далі киян, які проводжали своїх єврейських друзів, чи сусідів – не пускали.
«Протягом цього дня я бачила страшні картини: люди на моїх очах сходили з розуму, ставали сивими, навколо були крики і стогони, цілий день стріляли з кулеметів. Я бачила як німці відбирали у матерів їх дітей і кидали вниз яру…» – згадувала Діна Пронічева.
«Оприлюднена колекція документів – це важлива частина справи №48 з матеріалами про розслідування масових знищень людей в Бабиному Яру у дні нацистської окупації в місті Києві, яка була сформована у 1980 році та зберігається зараз в Архіві СБУ», – розповідає директор Архіву Андрій Когут.
«Опубліковані матеріали унікальні тим, що свідки та очевидці подій розповідають про про вересневі дні 1941 року. Також подано копії свідчень про Сирецький концтабір СД, що знаходився неподалік Бабиного Яру та про те, як у 1943 році нацисти намагалися приховати свій злочин — почали викопувати останки розстріляних та спалювати їх» – резюмує Андрій Когут.
У 1943 р. нацисти програвали битву за битвою і, відступаючи, хотіли знищити сліди своїх злочинів. Таких як Давид Будник (червоноармієць, що потрапив в полон при обороні Києва 21 вересня 1941 р. Перебував у різних таборах для військовополонених на території міста, а восени 1942 р. був переведений до Сирецького табору) залучали до викопування трупів розстріляних у Бабиному Яру та спалювання їх в печах.
«Такі печі нас змушували будувати в різних місцях. В одну піч ми укладали до 2 000 трупів. Після згоряння, ми спеціальними трамбівками розбивали обвуглені кістки, просівали їх через сита. При цьому виявлені золоті речі і, зокрема, золоті зубні коронки підбирали гітлерівці. Попіл розсипали по дну яру. У період спалення трупів, не рідше двох разів на тиждень, німці привозили в душогубках (по 8 – 9 ходок в день) живих в'язнів і тут же, в автомашинах, отруювали їх вихлопним газом, а нас змушували укладати трупи в печі» – згадував у 1967 р. Будник.
З колекцією документів КҐБ про розстріли у Бабиному Яру можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1328&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
Зібрані КҐБ 36 свідчень киян про 29-30 вересня 1941 р. сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ
«…На цьому майданчику гітлерівці зривали з людей одяг і напівроздягнених гнали до місця страти. Люди кидалися із одного місця на друге, як божевільні, в загальний гул зливалися крики і автоматні черги. На землі я побачила немовля і на моїх очах гітлерівець палкою розтрощив йому голову…».
До річниці розстрілів євреїв у Бабиному Яру Центр досліджень визвольного руху спільно із Галузевим державним архівом СБУ публікує свідчення очевидців та тих, кому вдалось дивом врятуватись в ті страшні вересневі дні 1941-го.
У вересні 1941 року на вулицях Києва розклеїли оголошення, що пропонували всім євреям з'явитися до 8 ранку 29 числа на перетин Мельникова і Доктерівської (насправді Дегтярівської, але назва подана з помилкою) вулиць.
На це перехрестя з раннього ранку потоками йшли люди, там з'єднувалися і вирушали повз будівлю заводу "Артем" і сучасну станцію метро "Лук'янівська" вулицею Мельникова у напрямку єврейського кладовища.
Перші страшні здогади з'являлися на підході до повороту на вулицю Дорогожицьку, де починалось оточення військовими. Тут стояли дротяні загородження, протитанкові "їжаки", мішки з піском та озброєні люди. Далі киян, які проводжали своїх єврейських друзів, чи сусідів – не пускали.
«Протягом цього дня я бачила страшні картини: люди на моїх очах сходили з розуму, ставали сивими, навколо були крики і стогони, цілий день стріляли з кулеметів. Я бачила як німці відбирали у матерів їх дітей і кидали вниз яру…» – згадувала Діна Пронічева.
«Оприлюднена колекція документів – це важлива частина справи №48 з матеріалами про розслідування масових знищень людей в Бабиному Яру у дні нацистської окупації в місті Києві, яка була сформована у 1980 році та зберігається зараз в Архіві СБУ», – розповідає директор Архіву Андрій Когут.
«Опубліковані матеріали унікальні тим, що свідки та очевидці подій розповідають про про вересневі дні 1941 року. Також подано копії свідчень про Сирецький концтабір СД, що знаходився неподалік Бабиного Яру та про те, як у 1943 році нацисти намагалися приховати свій злочин — почали викопувати останки розстріляних та спалювати їх» – резюмує Андрій Когут.
У 1943 р. нацисти програвали битву за битвою і, відступаючи, хотіли знищити сліди своїх злочинів. Таких як Давид Будник (червоноармієць, що потрапив в полон при обороні Києва 21 вересня 1941 р. Перебував у різних таборах для військовополонених на території міста, а восени 1942 р. був переведений до Сирецького табору) залучали до викопування трупів розстріляних у Бабиному Яру та спалювання їх в печах.
«Такі печі нас змушували будувати в різних місцях. В одну піч ми укладали до 2 000 трупів. Після згоряння, ми спеціальними трамбівками розбивали обвуглені кістки, просівали їх через сита. При цьому виявлені золоті речі і, зокрема, золоті зубні коронки підбирали гітлерівці. Попіл розсипали по дну яру. У період спалення трупів, не рідше двох разів на тиждень, німці привозили в душогубках (по 8 – 9 ходок в день) живих в'язнів і тут же, в автомашинах, отруювали їх вихлопним газом, а нас змушували укладати трупи в печі» – згадував у 1967 р. Будник.
З колекцією документів КҐБ про розстріли у Бабиному Яру можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1328&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1