Зібрані КҐБ 36 свідчень киян про 29-30 вересня 1941 р. сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ
«…На цьому майданчику гітлерівці зривали з людей одяг і напівроздягнених гнали до місця страти. Люди кидалися із одного місця на друге, як божевільні, в загальний гул зливалися крики і автоматні черги. На землі я побачила немовля і на моїх очах гітлерівець палкою розтрощив йому голову…».
До річниці розстрілів євреїв у Бабиному Яру Центр досліджень визвольного руху спільно із Галузевим державним архівом СБУ публікує свідчення очевидців та тих, кому вдалось дивом врятуватись в ті страшні вересневі дні 1941-го.
У вересні 1941 року на вулицях Києва розклеїли оголошення, що пропонували всім євреям з'явитися до 8 ранку 29 числа на перетин Мельникова і Доктерівської (насправді Дегтярівської, але назва подана з помилкою) вулиць.
На це перехрестя з раннього ранку потоками йшли люди, там з'єднувалися і вирушали повз будівлю заводу "Артем" і сучасну станцію метро "Лук'янівська" вулицею Мельникова у напрямку єврейського кладовища.
Перші страшні здогади з'являлися на підході до повороту на вулицю Дорогожицьку, де починалось оточення військовими. Тут стояли дротяні загородження, протитанкові "їжаки", мішки з піском та озброєні люди. Далі киян, які проводжали своїх єврейських друзів, чи сусідів – не пускали.
«Протягом цього дня я бачила страшні картини: люди на моїх очах сходили з розуму, ставали сивими, навколо були крики і стогони, цілий день стріляли з кулеметів. Я бачила як німці відбирали у матерів їх дітей і кидали вниз яру…» – згадувала Діна Пронічева.
«Оприлюднена колекція документів – це важлива частина справи №48 з матеріалами про розслідування масових знищень людей в Бабиному Яру у дні нацистської окупації в місті Києві, яка була сформована у 1980 році та зберігається зараз в Архіві СБУ», – розповідає директор Архіву Андрій Когут.
«Опубліковані матеріали унікальні тим, що свідки та очевидці подій розповідають про про вересневі дні 1941 року. Також подано копії свідчень про Сирецький концтабір СД, що знаходився неподалік Бабиного Яру та про те, як у 1943 році нацисти намагалися приховати свій злочин — почали викопувати останки розстріляних та спалювати їх» – резюмує Андрій Когут.
У 1943 р. нацисти програвали битву за битвою і, відступаючи, хотіли знищити сліди своїх злочинів. Таких як Давид Будник (червоноармієць, що потрапив в полон при обороні Києва 21 вересня 1941 р. Перебував у різних таборах для військовополонених на території міста, а восени 1942 р. був переведений до Сирецького табору) залучали до викопування трупів розстріляних у Бабиному Яру та спалювання їх в печах.
«Такі печі нас змушували будувати в різних місцях. В одну піч ми укладали до 2 000 трупів. Після згоряння, ми спеціальними трамбівками розбивали обвуглені кістки, просівали їх через сита. При цьому виявлені золоті речі і, зокрема, золоті зубні коронки підбирали гітлерівці. Попіл розсипали по дну яру. У період спалення трупів, не рідше двох разів на тиждень, німці привозили в душогубках (по 8 – 9 ходок в день) живих в'язнів і тут же, в автомашинах, отруювали їх вихлопним газом, а нас змушували укладати трупи в печі» – згадував у 1967 р. Будник.
З колекцією документів КҐБ про розстріли у Бабиному Яру можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1328&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
Зібрані КҐБ 36 свідчень киян про 29-30 вересня 1941 р. сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ
«…На цьому майданчику гітлерівці зривали з людей одяг і напівроздягнених гнали до місця страти. Люди кидалися із одного місця на друге, як божевільні, в загальний гул зливалися крики і автоматні черги. На землі я побачила немовля і на моїх очах гітлерівець палкою розтрощив йому голову…».
До річниці розстрілів євреїв у Бабиному Яру Центр досліджень визвольного руху спільно із Галузевим державним архівом СБУ публікує свідчення очевидців та тих, кому вдалось дивом врятуватись в ті страшні вересневі дні 1941-го.
У вересні 1941 року на вулицях Києва розклеїли оголошення, що пропонували всім євреям з'явитися до 8 ранку 29 числа на перетин Мельникова і Доктерівської (насправді Дегтярівської, але назва подана з помилкою) вулиць.
На це перехрестя з раннього ранку потоками йшли люди, там з'єднувалися і вирушали повз будівлю заводу "Артем" і сучасну станцію метро "Лук'янівська" вулицею Мельникова у напрямку єврейського кладовища.
Перші страшні здогади з'являлися на підході до повороту на вулицю Дорогожицьку, де починалось оточення військовими. Тут стояли дротяні загородження, протитанкові "їжаки", мішки з піском та озброєні люди. Далі киян, які проводжали своїх єврейських друзів, чи сусідів – не пускали.
«Протягом цього дня я бачила страшні картини: люди на моїх очах сходили з розуму, ставали сивими, навколо були крики і стогони, цілий день стріляли з кулеметів. Я бачила як німці відбирали у матерів їх дітей і кидали вниз яру…» – згадувала Діна Пронічева.
«Оприлюднена колекція документів – це важлива частина справи №48 з матеріалами про розслідування масових знищень людей в Бабиному Яру у дні нацистської окупації в місті Києві, яка була сформована у 1980 році та зберігається зараз в Архіві СБУ», – розповідає директор Архіву Андрій Когут.
«Опубліковані матеріали унікальні тим, що свідки та очевидці подій розповідають про про вересневі дні 1941 року. Також подано копії свідчень про Сирецький концтабір СД, що знаходився неподалік Бабиного Яру та про те, як у 1943 році нацисти намагалися приховати свій злочин — почали викопувати останки розстріляних та спалювати їх» – резюмує Андрій Когут.
У 1943 р. нацисти програвали битву за битвою і, відступаючи, хотіли знищити сліди своїх злочинів. Таких як Давид Будник (червоноармієць, що потрапив в полон при обороні Києва 21 вересня 1941 р. Перебував у різних таборах для військовополонених на території міста, а восени 1942 р. був переведений до Сирецького табору) залучали до викопування трупів розстріляних у Бабиному Яру та спалювання їх в печах.
«Такі печі нас змушували будувати в різних місцях. В одну піч ми укладали до 2 000 трупів. Після згоряння, ми спеціальними трамбівками розбивали обвуглені кістки, просівали їх через сита. При цьому виявлені золоті речі і, зокрема, золоті зубні коронки підбирали гітлерівці. Попіл розсипали по дну яру. У період спалення трупів, не рідше двох разів на тиждень, німці привозили в душогубках (по 8 – 9 ходок в день) живих в'язнів і тут же, в автомашинах, отруювали їх вихлопним газом, а нас змушували укладати трупи в печі» – згадував у 1967 р. Будник.
З колекцією документів КҐБ про розстріли у Бабиному Яру можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1328&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
«Те, що тут відбувається — це революція», — 345 документів КГБ про події «Празької весни» 1968 року публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ в Електронному архіві українського визвольного руху.
303 випадки висловлювань проти введення союзних військ у Чехословаччину зареєстрували співробітники КҐБ Української РСР протягом 21 серпня – 12 вересня 1968 року. 1781 листівку, напис і лист із критикою влади виявили на території України протягом 1968-го. Тоді за «антирадянську агітацію» засудили 10 осіб і ще 55 – наступного року.
До 50-річчя придушення чехословацького демократичного руху військами країн Варшавського договору документи з архівів КҐБ стають доступними для всіх охочих. Чекісти докладно інформували керівництво КПРС-КПУ про політичні зміни в Чехословацькій Соціалістичній Республіці, спрямовані на демократизацію суспільного життя.
«Україну відвідує значна кількість туристів із Чехословаччини. [...] При цьому вони допускаються різноманітних антирадянських висловлювань. Так деякі туристи заявляли: “Нам не подобається
Радянський Союз, у Радянському Союзі немає демократії, тому що преса не висвітлює дійсного становища в країні та світі. Нам усе одно, де жити: за соціалізму, за капіталізму, за фашизму, аби жити добре. А це може бути лише за приватної власності”», — йшлося в повідомленні КҐБ на адресу ЦК КПУ від 1 серпня 1968 р.
У поле зору органів держбезпеки потрапляло все: від антирадянських висловів чехословацьких громадян у поїздах до змісту телепередач на каналах Праги та Братислави. Серед розсекречених документів КГБ УРСР можна знайти:
- загальні повідомлення про політичну обстановку в Чехословаччині;
- ставлення до «Празької весни» населення Радянської України;
- реагування населення УРСР на вторгнення Радянської армії в Чехословаччину (операція «Дунай»);
- повідомлення про опір чехів і словаків військам країн Варшавського договору і реакціюдержавних органів ЧССР на радянське вторгнення;
- інформацію про настрої військовослужбовців Радянської армії, які служили в частинах, що відправлялися в Чехословаччину.
«Архівні документи допомагають скласти уявлення про те, як радянський тоталітарний режим бачив феномен чехословацької «Празької весни» і чим керувалися керівники Союзу, здійснюючи військову інтервенцію в Чехословаччину. Події 1968 р., на жаль, повторились у 2014 р., коли російські війська здійснили вторгнення в Україну, щоб не допустити її виходу з під російського контролю. Цілі та методи ідентичні» — говорить директор Архіву СБУ Андрій Когут.
«Відбулася сама справжня агресія проти Чехословаччини, тобто відбулося те, що свого часу Гітлер зробив з цією державою…»
«Радянський Союз здійснив пряму агресію. Уряд Чехословаччини арештований. Всі ці дії — ганьба для СССР. Для видимості ввели війська й інші країни. Звернення групи діячів до урядів, а також діячів Чехословаччини до соціалістичних країн сфабриковано» — фіксував КҐБ у своїх доповідних на ЦК КПУ негативну реакцію українців на вторгнення в Чехословаччину.
З колекцією документів КҐБ про Празьку весну можна ознайомитися за адресою http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1287
Підготовка та публікація онлайн-колекції «Празька весна 1968 у документах КГБ» з Галузевого державного архіву СБУ стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні, програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
«Те, що тут відбувається — це революція», — 345 документів КГБ про події «Празької весни» 1968 року публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ в Електронному архіві українського визвольного руху.
303 випадки висловлювань проти введення союзних військ у Чехословаччину зареєстрували співробітники КҐБ Української РСР протягом 21 серпня – 12 вересня 1968 року. 1781 листівку, напис і лист із критикою влади виявили на території України протягом 1968-го. Тоді за «антирадянську агітацію» засудили 10 осіб і ще 55 – наступного року.
До 50-річчя придушення чехословацького демократичного руху військами країн Варшавського договору документи з архівів КҐБ стають доступними для всіх охочих. Чекісти докладно інформували керівництво КПРС-КПУ про політичні зміни в Чехословацькій Соціалістичній Республіці, спрямовані на демократизацію суспільного життя.
«Україну відвідує значна кількість туристів із Чехословаччини. [...] При цьому вони допускаються різноманітних антирадянських висловлювань. Так деякі туристи заявляли: “Нам не подобається
Радянський Союз, у Радянському Союзі немає демократії, тому що преса не висвітлює дійсного становища в країні та світі. Нам усе одно, де жити: за соціалізму, за капіталізму, за фашизму, аби жити добре. А це може бути лише за приватної власності”», — йшлося в повідомленні КҐБ на адресу ЦК КПУ від 1 серпня 1968 р.
У поле зору органів держбезпеки потрапляло все: від антирадянських висловів чехословацьких громадян у поїздах до змісту телепередач на каналах Праги та Братислави. Серед розсекречених документів КГБ УРСР можна знайти:
- загальні повідомлення про політичну обстановку в Чехословаччині;
- ставлення до «Празької весни» населення Радянської України;
- реагування населення УРСР на вторгнення Радянської армії в Чехословаччину (операція «Дунай»);
- повідомлення про опір чехів і словаків військам країн Варшавського договору і реакціюдержавних органів ЧССР на радянське вторгнення;
- інформацію про настрої військовослужбовців Радянської армії, які служили в частинах, що відправлялися в Чехословаччину.
«Архівні документи допомагають скласти уявлення про те, як радянський тоталітарний режим бачив феномен чехословацької «Празької весни» і чим керувалися керівники Союзу, здійснюючи військову інтервенцію в Чехословаччину. Події 1968 р., на жаль, повторились у 2014 р., коли російські війська здійснили вторгнення в Україну, щоб не допустити її виходу з під російського контролю. Цілі та методи ідентичні» — говорить директор Архіву СБУ Андрій Когут.
«Відбулася сама справжня агресія проти Чехословаччини, тобто відбулося те, що свого часу Гітлер зробив з цією державою…»
«Радянський Союз здійснив пряму агресію. Уряд Чехословаччини арештований. Всі ці дії — ганьба для СССР. Для видимості ввели війська й інші країни. Звернення групи діячів до урядів, а також діячів Чехословаччини до соціалістичних країн сфабриковано» — фіксував КҐБ у своїх доповідних на ЦК КПУ негативну реакцію українців на вторгнення в Чехословаччину.
З колекцією документів КҐБ про Празьку весну можна ознайомитися за адресою http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1287
Підготовка та публікація онлайн-колекції «Празька весна 1968 у документах КГБ» з Галузевого державного архіву СБУ стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні, програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
Як українці проривали завісу радянської цензури? Нова он-лайн колекція архівних документів від Центру досліджень визвольного руху розповідає про початок становлення незалежних медіа в Україні
Сатира, студентські видання, журнали релігійних організацій, екологічні вісники, газети громадських рухів, — це та інше можна знайти серед неформальних видань, які почали з’являтись у період «перебудови». Більше тисячі оцифрованих копій ЦДВР розмістив у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
Оцифровану колекцію презентували 26 липня в Українському кризовому медіа центрі. Оригінали зберігаються в архіві видавництва «Смолоскип» та у приватній колекції самвидаву та неформальної преси литовського державного діяча і дипломата Пятраса Вайтєкунаса (Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні у 2010—2015 рр.).
У колекції Пятраса Вайтєкунаса зберігаються оригінал-макети вільної преси не тільки з України, але навіть з таких далеких частин Радянського Союзу як острів Сахалін. Це дозволить всім охочим порівняти український самвидав із ширшою перспективою появи незалежних медіа.
«Кількість нових видань період “перебудови” показує те, як суспільство втомилось від майже 70-ти років радянської цензури і за першої ж можливості зайнялося творенням альтернативи. Люди починали відкрито жартувати (і на політичні теми в тому числі), говорити про релігію, піднімати питання екозахисту, яке після Чорнобильської катастрофи не звучало в офіційних медіа», — коментує Андрій Когут, директор Архіву Служби безпеки України.
Колекцію презентували піар-менеджер видавництва «Смолоскип» Олег Коцарев, автор і видавець неформальної преси початку 90-х Тарас Шамайда, директор ГДА СБУ Андрій Когут та укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси Михайло Трущенков. Модерував розмову керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
«Ми ще працюємо з цією колекцією, не все ще опрацьовано й каталогізовано, але наша кінцева мета – зробити всі матеріали доступними не лише дослідникам, а й широкому колу читачів. Нинішній спільний проект оцифрування й публікації на сайті Електронного архіву українського визвольного руху – чудовий приклад того, як це має відбуватися», — говорить Олег Коцарев.
Видавництво «Смолоскип» і однойменний благодійний фонд має велику колекцію періодики, яку зберігає у Музеї-архіві українського самвидаву. Самвидавну та неформальну пресу почав збирати свого часу засновник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич.
Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
Як українці проривали завісу радянської цензури? Нова он-лайн колекція архівних документів від Центру досліджень визвольного руху розповідає про початок становлення незалежних медіа в Україні
Сатира, студентські видання, журнали релігійних організацій, екологічні вісники, газети громадських рухів, — це та інше можна знайти серед неформальних видань, які почали з’являтись у період «перебудови». Більше тисячі оцифрованих копій ЦДВР розмістив у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
Оцифровану колекцію презентували 26 липня в Українському кризовому медіа центрі. Оригінали зберігаються в архіві видавництва «Смолоскип» та у приватній колекції самвидаву та неформальної преси литовського державного діяча і дипломата Пятраса Вайтєкунаса (Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні у 2010—2015 рр.).
У колекції Пятраса Вайтєкунаса зберігаються оригінал-макети вільної преси не тільки з України, але навіть з таких далеких частин Радянського Союзу як острів Сахалін. Це дозволить всім охочим порівняти український самвидав із ширшою перспективою появи незалежних медіа.
«Кількість нових видань період “перебудови” показує те, як суспільство втомилось від майже 70-ти років радянської цензури і за першої ж можливості зайнялося творенням альтернативи. Люди починали відкрито жартувати (і на політичні теми в тому числі), говорити про релігію, піднімати питання екозахисту, яке після Чорнобильської катастрофи не звучало в офіційних медіа», — коментує Андрій Когут, директор Архіву Служби безпеки України.
Колекцію презентували піар-менеджер видавництва «Смолоскип» Олег Коцарев, автор і видавець неформальної преси початку 90-х Тарас Шамайда, директор ГДА СБУ Андрій Когут та укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси Михайло Трущенков. Модерував розмову керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
«Ми ще працюємо з цією колекцією, не все ще опрацьовано й каталогізовано, але наша кінцева мета – зробити всі матеріали доступними не лише дослідникам, а й широкому колу читачів. Нинішній спільний проект оцифрування й публікації на сайті Електронного архіву українського визвольного руху – чудовий приклад того, як це має відбуватися», — говорить Олег Коцарев.
Видавництво «Смолоскип» і однойменний благодійний фонд має велику колекцію періодики, яку зберігає у Музеї-архіві українського самвидаву. Самвидавну та неформальну пресу почав збирати свого часу засновник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич.
Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.