Як українці проривали завісу радянської цензури? Нова он-лайн колекція архівних документів від Центру досліджень визвольного руху розповідає про початок становлення незалежних медіа в Україні
Сатира, студентські видання, журнали релігійних організацій, екологічні вісники, газети громадських рухів, — це та інше можна знайти серед неформальних видань, які почали з’являтись у період «перебудови». Більше тисячі оцифрованих копій ЦДВР розмістив у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
Оцифровану колекцію презентували 26 липня в Українському кризовому медіа центрі. Оригінали зберігаються в архіві видавництва «Смолоскип» та у приватній колекції самвидаву та неформальної преси литовського державного діяча і дипломата Пятраса Вайтєкунаса (Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні у 2010—2015 рр.).
У колекції Пятраса Вайтєкунаса зберігаються оригінал-макети вільної преси не тільки з України, але навіть з таких далеких частин Радянського Союзу як острів Сахалін. Це дозволить всім охочим порівняти український самвидав із ширшою перспективою появи незалежних медіа.
«Кількість нових видань період “перебудови” показує те, як суспільство втомилось від майже 70-ти років радянської цензури і за першої ж можливості зайнялося творенням альтернативи. Люди починали відкрито жартувати (і на політичні теми в тому числі), говорити про релігію, піднімати питання екозахисту, яке після Чорнобильської катастрофи не звучало в офіційних медіа», — коментує Андрій Когут, директор Архіву Служби безпеки України.
Колекцію презентували піар-менеджер видавництва «Смолоскип» Олег Коцарев, автор і видавець неформальної преси початку 90-х Тарас Шамайда, директор ГДА СБУ Андрій Когут та укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси Михайло Трущенков. Модерував розмову керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
«Ми ще працюємо з цією колекцією, не все ще опрацьовано й каталогізовано, але наша кінцева мета – зробити всі матеріали доступними не лише дослідникам, а й широкому колу читачів. Нинішній спільний проект оцифрування й публікації на сайті Електронного архіву українського визвольного руху – чудовий приклад того, як це має відбуватися», — говорить Олег Коцарев.
Видавництво «Смолоскип» і однойменний благодійний фонд має велику колекцію періодики, яку зберігає у Музеї-архіві українського самвидаву. Самвидавну та неформальну пресу почав збирати свого часу засновник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич.
Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
Як українці проривали завісу радянської цензури? Нова он-лайн колекція архівних документів від Центру досліджень визвольного руху розповідає про початок становлення незалежних медіа в Україні
Сатира, студентські видання, журнали релігійних організацій, екологічні вісники, газети громадських рухів, — це та інше можна знайти серед неформальних видань, які почали з’являтись у період «перебудови». Більше тисячі оцифрованих копій ЦДВР розмістив у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
Оцифровану колекцію презентували 26 липня в Українському кризовому медіа центрі. Оригінали зберігаються в архіві видавництва «Смолоскип» та у приватній колекції самвидаву та неформальної преси литовського державного діяча і дипломата Пятраса Вайтєкунаса (Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні у 2010—2015 рр.).
У колекції Пятраса Вайтєкунаса зберігаються оригінал-макети вільної преси не тільки з України, але навіть з таких далеких частин Радянського Союзу як острів Сахалін. Це дозволить всім охочим порівняти український самвидав із ширшою перспективою появи незалежних медіа.
«Кількість нових видань період “перебудови” показує те, як суспільство втомилось від майже 70-ти років радянської цензури і за першої ж можливості зайнялося творенням альтернативи. Люди починали відкрито жартувати (і на політичні теми в тому числі), говорити про релігію, піднімати питання екозахисту, яке після Чорнобильської катастрофи не звучало в офіційних медіа», — коментує Андрій Когут, директор Архіву Служби безпеки України.
Колекцію презентували піар-менеджер видавництва «Смолоскип» Олег Коцарев, автор і видавець неформальної преси початку 90-х Тарас Шамайда, директор ГДА СБУ Андрій Когут та укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси Михайло Трущенков. Модерував розмову керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
«Ми ще працюємо з цією колекцією, не все ще опрацьовано й каталогізовано, але наша кінцева мета – зробити всі матеріали доступними не лише дослідникам, а й широкому колу читачів. Нинішній спільний проект оцифрування й публікації на сайті Електронного архіву українського визвольного руху – чудовий приклад того, як це має відбуватися», — говорить Олег Коцарев.
Видавництво «Смолоскип» і однойменний благодійний фонд має велику колекцію періодики, яку зберігає у Музеї-архіві українського самвидаву. Самвидавну та неформальну пресу почав збирати свого часу засновник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич.
Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
Цьогоріч минають 80-ті роковини «Великого терору» в СССР — масових арештів та розстрілів людей. У 1937-1938 рр. на території Радянської України жертвами стало близько двохсот тисяч осіб, з них дві третини розстріляли. Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua опублікував збірку документів, як комуністичні спецслужби готували і виконували ці репресії.
У підбірці документів є накази, директиви та інструкції щодо проведення терору від головного командування комуністичного репресивного органу в Москві та звіти виконавців про проведену роботу. Сюди ввійшли, зокрема, накази про розгортання операції проти поляків, німців, євреїв, харбинців, болгар, троцькістів та так званих куркулів за надуманими звинуваченнями у шпигунстві на користь іноземних держав та іншій антирадянській діяльності.
Окремим наказом є інструкції щодо порядку репресування членів сімей арештованих – жінок та дітей.
Також можна простежити намагання місцевих начальників обласних управлінь НКВД вислужитись перед керівництвом, доповідаючи про великі масштаби розробок та необхідність збільшення лімітів на операції по першій категорії – арештовані, що підлягали смертній карі.
«З наказів, розпоряджень, інструкцій та звітних матеріалів видно, що масовий терор був спланованим і чітко контрольованим процесом. Про жодну “законність”, чи навіть найменше дотримання принципів правосуддя взагалі не йшлося. Мета була чіткою — фізично винищити всіх хто був не згідний з комуністичною владою», — говорить директор ГДА СБУ, Андрій Когут. — Напевне найжахливішим є застосування так званого квотного принципу. З Москви приходили плани, скільки людей треба розстріляти, а скільки відправити в концтабори».
Документи свідчать, що окрім так званого соціального принципу, коли репресували куркулів, жертвою репресій ставали представники різних національних спільнот, і тут ключовим фактором була саме національність особи.
«В Архіві СБУ зберігаються архівно-кримінальні справи які яскраво доводять, що майже всі справи були фейковими. Про реальну боротьбу зі шпигунами, чи шкідництвом не могло бути й мови», — підкреслив Когут.
Колекцію підготував Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України, в якому зараз зберігаються документи репресивних органів комуністичного режиму.
Раніше Е-архів публікував документи про виконавців цієї жорстокої операції, які згодом самі стали жертвами репресій.
Цьогоріч минають 80-ті роковини «Великого терору» в СССР — масових арештів та розстрілів людей. У 1937-1938 рр. на території Радянської України жертвами стало близько двохсот тисяч осіб, з них дві третини розстріляли. Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua опублікував збірку документів, як комуністичні спецслужби готували і виконували ці репресії.
У підбірці документів є накази, директиви та інструкції щодо проведення терору від головного командування комуністичного репресивного органу в Москві та звіти виконавців про проведену роботу. Сюди ввійшли, зокрема, накази про розгортання операції проти поляків, німців, євреїв, харбинців, болгар, троцькістів та так званих куркулів за надуманими звинуваченнями у шпигунстві на користь іноземних держав та іншій антирадянській діяльності.
Окремим наказом є інструкції щодо порядку репресування членів сімей арештованих – жінок та дітей.
Також можна простежити намагання місцевих начальників обласних управлінь НКВД вислужитись перед керівництвом, доповідаючи про великі масштаби розробок та необхідність збільшення лімітів на операції по першій категорії – арештовані, що підлягали смертній карі.
«З наказів, розпоряджень, інструкцій та звітних матеріалів видно, що масовий терор був спланованим і чітко контрольованим процесом. Про жодну “законність”, чи навіть найменше дотримання принципів правосуддя взагалі не йшлося. Мета була чіткою — фізично винищити всіх хто був не згідний з комуністичною владою», — говорить директор ГДА СБУ, Андрій Когут. — Напевне найжахливішим є застосування так званого квотного принципу. З Москви приходили плани, скільки людей треба розстріляти, а скільки відправити в концтабори».
Документи свідчать, що окрім так званого соціального принципу, коли репресували куркулів, жертвою репресій ставали представники різних національних спільнот, і тут ключовим фактором була саме національність особи.
«В Архіві СБУ зберігаються архівно-кримінальні справи які яскраво доводять, що майже всі справи були фейковими. Про реальну боротьбу зі шпигунами, чи шкідництвом не могло бути й мови», — підкреслив Когут.
Колекцію підготував Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України, в якому зараз зберігаються документи репресивних органів комуністичного режиму.
Раніше Е-архів публікував документи про виконавців цієї жорстокої операції, які згодом самі стали жертвами репресій.
До 70-річчя примусової депортації української національної меншини в комуністичній Польщі стали доступні он-лайн документальні свідчення злочину.
Кожен може переглянути он-лайн підбурку документів про перипетії примусового виселення близько 150 тисяч українців у 1947 році з теренів, що
відійшли до Польщі після Другої світової війни — Лемківщини, Бойківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Документальні свідчення про операцію “Вісла” зробили доступними кожному Центр досліджень визвольного руху та Архів Служби безпеки України в Електронному архіві визвольного руху.
Оцифровані документи показують, що операція проводилась комуністичним польським режимом за погодженням з СРСР та Чехословаччиною. Виселення здійснювали за етнічною ознакою, а головною причиною вказували боротьбу з українським підпільним визвольним рухом. Українська повстанська армія тоді контролювала значну частину Закерзоння, захищаючи українську громаду від репресій польської комуністичної влади та продовжувала боротьбу за незалежність. Але її діяльність була б неможливою без підтримки місцевих жителів.
Тому влада вирішила застосувати злочинний принцип колективної відповідальності і повністю вигнати всіх українців із їх домівок — чоловіків, жінок, дітей, старих. При цьому люди втрачали майно, а часто навіть не мали куди поселитися на новому місці.
Оцифровані документи показують, що комуністичні спецслужби Польщі та Радянського Союзу були добре поінформовані про сили українських повстанців. Три армії, які були задіяні для виселення, щонайменше вдесятеро перевищували кількість повстанців, але насамперед займалися депортацією, а не воєнними діями.
Тому сьогодні події “Вісли” кваліфікують як етнічну чистку, воєнний злочин та злочин проти людяності.
Водночас упівці намагались налагодити стосунки з цивільним польським населенням. Українська повстанська армія розуміла, що і поляки, і українці опинилися під тоталітарним тиском.
«Одна з опублікованих інструкцій УПА закликає українців підтримувати місцеву польську меншину, адже це мало стати однією з передумов створення антибільшовицького блоку поневолених народів» — коментує директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Серед оприлюднених документів можна знайти таке: повідомлення про сутички УПА з польськими військовими, протоколи допитів осіб пов’язаних з українським повстанським рухом, доповідна записка про підсумки репатрціації поляків з території СРСР, листи, вилучені в упівців, протокол договору між СРСР та Польською Республікою про обмін територіями та ін.
28 квітня 1947 року розпочалася операція польської комуністичної влади, під час якої викинено з рідних домівок майже 150 тисяч українців. Людей вивозили за сотні кілометрів, тих, хто намагався вчиняти спротив — вбивали. Операцією “Вісла” Польща “очистила” від українців їх етнічні території і поклала край українському визвольному руху на цих землях (не залишилося людей, які його підтримували), вирішивши таким чином “українську проблему в Польщі”.
Ця операція стала завершальним акордом Другої польсько-української війни, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни, розпочавшись 1942 року на Холмщині (тепер територія Польщі). Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки — бажали відновлення довоєнних кордонів.
Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій. Найбільш брутальним етапом цього стала операція “Вісла” у 1947 році.
До 70-річчя примусової депортації української національної меншини в комуністичній Польщі стали доступні он-лайн документальні свідчення злочину.
Кожен може переглянути он-лайн підбурку документів про перипетії примусового виселення близько 150 тисяч українців у 1947 році з теренів, що
відійшли до Польщі після Другої світової війни — Лемківщини, Бойківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя. Документальні свідчення про операцію “Вісла” зробили доступними кожному Центр досліджень визвольного руху та Архів Служби безпеки України в Електронному архіві визвольного руху.
Оцифровані документи показують, що операція проводилась комуністичним польським режимом за погодженням з СРСР та Чехословаччиною. Виселення здійснювали за етнічною ознакою, а головною причиною вказували боротьбу з українським підпільним визвольним рухом. Українська повстанська армія тоді контролювала значну частину Закерзоння, захищаючи українську громаду від репресій польської комуністичної влади та продовжувала боротьбу за незалежність. Але її діяльність була б неможливою без підтримки місцевих жителів.
Тому влада вирішила застосувати злочинний принцип колективної відповідальності і повністю вигнати всіх українців із їх домівок — чоловіків, жінок, дітей, старих. При цьому люди втрачали майно, а часто навіть не мали куди поселитися на новому місці.
Оцифровані документи показують, що комуністичні спецслужби Польщі та Радянського Союзу були добре поінформовані про сили українських повстанців. Три армії, які були задіяні для виселення, щонайменше вдесятеро перевищували кількість повстанців, але насамперед займалися депортацією, а не воєнними діями.
Тому сьогодні події “Вісли” кваліфікують як етнічну чистку, воєнний злочин та злочин проти людяності.
Водночас упівці намагались налагодити стосунки з цивільним польським населенням. Українська повстанська армія розуміла, що і поляки, і українці опинилися під тоталітарним тиском.
«Одна з опублікованих інструкцій УПА закликає українців підтримувати місцеву польську меншину, адже це мало стати однією з передумов створення антибільшовицького блоку поневолених народів» — коментує директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Серед оприлюднених документів можна знайти таке: повідомлення про сутички УПА з польськими військовими, протоколи допитів осіб пов’язаних з українським повстанським рухом, доповідна записка про підсумки репатрціації поляків з території СРСР, листи, вилучені в упівців, протокол договору між СРСР та Польською Республікою про обмін територіями та ін.
28 квітня 1947 року розпочалася операція польської комуністичної влади, під час якої викинено з рідних домівок майже 150 тисяч українців. Людей вивозили за сотні кілометрів, тих, хто намагався вчиняти спротив — вбивали. Операцією “Вісла” Польща “очистила” від українців їх етнічні території і поклала край українському визвольному руху на цих землях (не залишилося людей, які його підтримували), вирішивши таким чином “українську проблему в Польщі”.
Ця операція стала завершальним акордом Другої польсько-української війни, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни, розпочавшись 1942 року на Холмщині (тепер територія Польщі). Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки — бажали відновлення довоєнних кордонів.
Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій. Найбільш брутальним етапом цього стала операція “Вісла” у 1947 році.