«Те, що тут відбувається — це революція», — 345 документів КГБ про події «Празької весни» 1968 року публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ в Електронному архіві українського визвольного руху.
303 випадки висловлювань проти введення союзних військ у Чехословаччину зареєстрували співробітники КҐБ Української РСР протягом 21 серпня – 12 вересня 1968 року. 1781 листівку, напис і лист із критикою влади виявили на території України протягом 1968-го. Тоді за «антирадянську агітацію» засудили 10 осіб і ще 55 – наступного року.
До 50-річчя придушення чехословацького демократичного руху військами країн Варшавського договору документи з архівів КҐБ стають доступними для всіх охочих. Чекісти докладно інформували керівництво КПРС-КПУ про політичні зміни в Чехословацькій Соціалістичній Республіці, спрямовані на демократизацію суспільного життя.
«Україну відвідує значна кількість туристів із Чехословаччини. [...] При цьому вони допускаються різноманітних антирадянських висловлювань. Так деякі туристи заявляли: “Нам не подобається
Радянський Союз, у Радянському Союзі немає демократії, тому що преса не висвітлює дійсного становища в країні та світі. Нам усе одно, де жити: за соціалізму, за капіталізму, за фашизму, аби жити добре. А це може бути лише за приватної власності”», — йшлося в повідомленні КҐБ на адресу ЦК КПУ від 1 серпня 1968 р.
У поле зору органів держбезпеки потрапляло все: від антирадянських висловів чехословацьких громадян у поїздах до змісту телепередач на каналах Праги та Братислави. Серед розсекречених документів КГБ УРСР можна знайти:
- загальні повідомлення про політичну обстановку в Чехословаччині;
- ставлення до «Празької весни» населення Радянської України;
- реагування населення УРСР на вторгнення Радянської армії в Чехословаччину (операція «Дунай»);
- повідомлення про опір чехів і словаків військам країн Варшавського договору і реакціюдержавних органів ЧССР на радянське вторгнення;
- інформацію про настрої військовослужбовців Радянської армії, які служили в частинах, що відправлялися в Чехословаччину.
«Архівні документи допомагають скласти уявлення про те, як радянський тоталітарний режим бачив феномен чехословацької «Празької весни» і чим керувалися керівники Союзу, здійснюючи військову інтервенцію в Чехословаччину. Події 1968 р., на жаль, повторились у 2014 р., коли російські війська здійснили вторгнення в Україну, щоб не допустити її виходу з під російського контролю. Цілі та методи ідентичні» — говорить директор Архіву СБУ Андрій Когут.
«Відбулася сама справжня агресія проти Чехословаччини, тобто відбулося те, що свого часу Гітлер зробив з цією державою…»
«Радянський Союз здійснив пряму агресію. Уряд Чехословаччини арештований. Всі ці дії — ганьба для СССР. Для видимості ввели війська й інші країни. Звернення групи діячів до урядів, а також діячів Чехословаччини до соціалістичних країн сфабриковано» — фіксував КҐБ у своїх доповідних на ЦК КПУ негативну реакцію українців на вторгнення в Чехословаччину.
З колекцією документів КҐБ про Празьку весну можна ознайомитися за адресою http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1287
Підготовка та публікація онлайн-колекції «Празька весна 1968 у документах КГБ» з Галузевого державного архіву СБУ стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні, програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
«Те, що тут відбувається — це революція», — 345 документів КГБ про події «Празької весни» 1968 року публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ в Електронному архіві українського визвольного руху.
303 випадки висловлювань проти введення союзних військ у Чехословаччину зареєстрували співробітники КҐБ Української РСР протягом 21 серпня – 12 вересня 1968 року. 1781 листівку, напис і лист із критикою влади виявили на території України протягом 1968-го. Тоді за «антирадянську агітацію» засудили 10 осіб і ще 55 – наступного року.
До 50-річчя придушення чехословацького демократичного руху військами країн Варшавського договору документи з архівів КҐБ стають доступними для всіх охочих. Чекісти докладно інформували керівництво КПРС-КПУ про політичні зміни в Чехословацькій Соціалістичній Республіці, спрямовані на демократизацію суспільного життя.
«Україну відвідує значна кількість туристів із Чехословаччини. [...] При цьому вони допускаються різноманітних антирадянських висловлювань. Так деякі туристи заявляли: “Нам не подобається
Радянський Союз, у Радянському Союзі немає демократії, тому що преса не висвітлює дійсного становища в країні та світі. Нам усе одно, де жити: за соціалізму, за капіталізму, за фашизму, аби жити добре. А це може бути лише за приватної власності”», — йшлося в повідомленні КҐБ на адресу ЦК КПУ від 1 серпня 1968 р.
У поле зору органів держбезпеки потрапляло все: від антирадянських висловів чехословацьких громадян у поїздах до змісту телепередач на каналах Праги та Братислави. Серед розсекречених документів КГБ УРСР можна знайти:
- загальні повідомлення про політичну обстановку в Чехословаччині;
- ставлення до «Празької весни» населення Радянської України;
- реагування населення УРСР на вторгнення Радянської армії в Чехословаччину (операція «Дунай»);
- повідомлення про опір чехів і словаків військам країн Варшавського договору і реакціюдержавних органів ЧССР на радянське вторгнення;
- інформацію про настрої військовослужбовців Радянської армії, які служили в частинах, що відправлялися в Чехословаччину.
«Архівні документи допомагають скласти уявлення про те, як радянський тоталітарний режим бачив феномен чехословацької «Празької весни» і чим керувалися керівники Союзу, здійснюючи військову інтервенцію в Чехословаччину. Події 1968 р., на жаль, повторились у 2014 р., коли російські війська здійснили вторгнення в Україну, щоб не допустити її виходу з під російського контролю. Цілі та методи ідентичні» — говорить директор Архіву СБУ Андрій Когут.
«Відбулася сама справжня агресія проти Чехословаччини, тобто відбулося те, що свого часу Гітлер зробив з цією державою…»
«Радянський Союз здійснив пряму агресію. Уряд Чехословаччини арештований. Всі ці дії — ганьба для СССР. Для видимості ввели війська й інші країни. Звернення групи діячів до урядів, а також діячів Чехословаччини до соціалістичних країн сфабриковано» — фіксував КҐБ у своїх доповідних на ЦК КПУ негативну реакцію українців на вторгнення в Чехословаччину.
З колекцією документів КҐБ про Празьку весну можна ознайомитися за адресою http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1287
Підготовка та публікація онлайн-колекції «Празька весна 1968 у документах КГБ» з Галузевого державного архіву СБУ стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні, програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
Як українці проривали завісу радянської цензури? Нова он-лайн колекція архівних документів від Центру досліджень визвольного руху розповідає про початок становлення незалежних медіа в Україні
Сатира, студентські видання, журнали релігійних організацій, екологічні вісники, газети громадських рухів, — це та інше можна знайти серед неформальних видань, які почали з’являтись у період «перебудови». Більше тисячі оцифрованих копій ЦДВР розмістив у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
Оцифровану колекцію презентували 26 липня в Українському кризовому медіа центрі. Оригінали зберігаються в архіві видавництва «Смолоскип» та у приватній колекції самвидаву та неформальної преси литовського державного діяча і дипломата Пятраса Вайтєкунаса (Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні у 2010—2015 рр.).
У колекції Пятраса Вайтєкунаса зберігаються оригінал-макети вільної преси не тільки з України, але навіть з таких далеких частин Радянського Союзу як острів Сахалін. Це дозволить всім охочим порівняти український самвидав із ширшою перспективою появи незалежних медіа.
«Кількість нових видань період “перебудови” показує те, як суспільство втомилось від майже 70-ти років радянської цензури і за першої ж можливості зайнялося творенням альтернативи. Люди починали відкрито жартувати (і на політичні теми в тому числі), говорити про релігію, піднімати питання екозахисту, яке після Чорнобильської катастрофи не звучало в офіційних медіа», — коментує Андрій Когут, директор Архіву Служби безпеки України.
Колекцію презентували піар-менеджер видавництва «Смолоскип» Олег Коцарев, автор і видавець неформальної преси початку 90-х Тарас Шамайда, директор ГДА СБУ Андрій Когут та укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси Михайло Трущенков. Модерував розмову керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
«Ми ще працюємо з цією колекцією, не все ще опрацьовано й каталогізовано, але наша кінцева мета – зробити всі матеріали доступними не лише дослідникам, а й широкому колу читачів. Нинішній спільний проект оцифрування й публікації на сайті Електронного архіву українського визвольного руху – чудовий приклад того, як це має відбуватися», — говорить Олег Коцарев.
Видавництво «Смолоскип» і однойменний благодійний фонд має велику колекцію періодики, яку зберігає у Музеї-архіві українського самвидаву. Самвидавну та неформальну пресу почав збирати свого часу засновник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич.
Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
Як українці проривали завісу радянської цензури? Нова он-лайн колекція архівних документів від Центру досліджень визвольного руху розповідає про початок становлення незалежних медіа в Україні
Сатира, студентські видання, журнали релігійних організацій, екологічні вісники, газети громадських рухів, — це та інше можна знайти серед неформальних видань, які почали з’являтись у період «перебудови». Більше тисячі оцифрованих копій ЦДВР розмістив у вільному доступі на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
Оцифровану колекцію презентували 26 липня в Українському кризовому медіа центрі. Оригінали зберігаються в архіві видавництва «Смолоскип» та у приватній колекції самвидаву та неформальної преси литовського державного діяча і дипломата Пятраса Вайтєкунаса (Надзвичайного і Повноважного Посла Литовської Республіки в Україні у 2010—2015 рр.).
У колекції Пятраса Вайтєкунаса зберігаються оригінал-макети вільної преси не тільки з України, але навіть з таких далеких частин Радянського Союзу як острів Сахалін. Це дозволить всім охочим порівняти український самвидав із ширшою перспективою появи незалежних медіа.
«Кількість нових видань період “перебудови” показує те, як суспільство втомилось від майже 70-ти років радянської цензури і за першої ж можливості зайнялося творенням альтернативи. Люди починали відкрито жартувати (і на політичні теми в тому числі), говорити про релігію, піднімати питання екозахисту, яке після Чорнобильської катастрофи не звучало в офіційних медіа», — коментує Андрій Когут, директор Архіву Служби безпеки України.
Колекцію презентували піар-менеджер видавництва «Смолоскип» Олег Коцарев, автор і видавець неформальної преси початку 90-х Тарас Шамайда, директор ГДА СБУ Андрій Когут та укладач першої анотованої бібліографії української позацензурної преси Михайло Трущенков. Модерував розмову керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
«Ми ще працюємо з цією колекцією, не все ще опрацьовано й каталогізовано, але наша кінцева мета – зробити всі матеріали доступними не лише дослідникам, а й широкому колу читачів. Нинішній спільний проект оцифрування й публікації на сайті Електронного архіву українського визвольного руху – чудовий приклад того, як це має відбуватися», — говорить Олег Коцарев.
Видавництво «Смолоскип» і однойменний благодійний фонд має велику колекцію періодики, яку зберігає у Музеї-архіві українського самвидаву. Самвидавну та неформальну пресу почав збирати свого часу засновник видавництва «Смолоскип» Осип Зінкевич.
Підготовка та оцифрування онлайн-колекції неформальної преси з архіву видавництва стала можливою завдяки підтримці Посольства Чеської Республіки в Україні та програми Transition, а також Міжнародного Вишеградського фонду спільно з Міністерством закордонних справ Королівства Нідерландів.
Цьогоріч минають 80-ті роковини «Великого терору» в СССР — масових арештів та розстрілів людей. У 1937-1938 рр. на території Радянської України жертвами стало близько двохсот тисяч осіб, з них дві третини розстріляли. Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua опублікував збірку документів, як комуністичні спецслужби готували і виконували ці репресії.
У підбірці документів є накази, директиви та інструкції щодо проведення терору від головного командування комуністичного репресивного органу в Москві та звіти виконавців про проведену роботу. Сюди ввійшли, зокрема, накази про розгортання операції проти поляків, німців, євреїв, харбинців, болгар, троцькістів та так званих куркулів за надуманими звинуваченнями у шпигунстві на користь іноземних держав та іншій антирадянській діяльності.
Окремим наказом є інструкції щодо порядку репресування членів сімей арештованих – жінок та дітей.
Також можна простежити намагання місцевих начальників обласних управлінь НКВД вислужитись перед керівництвом, доповідаючи про великі масштаби розробок та необхідність збільшення лімітів на операції по першій категорії – арештовані, що підлягали смертній карі.
«З наказів, розпоряджень, інструкцій та звітних матеріалів видно, що масовий терор був спланованим і чітко контрольованим процесом. Про жодну “законність”, чи навіть найменше дотримання принципів правосуддя взагалі не йшлося. Мета була чіткою — фізично винищити всіх хто був не згідний з комуністичною владою», — говорить директор ГДА СБУ, Андрій Когут. — Напевне найжахливішим є застосування так званого квотного принципу. З Москви приходили плани, скільки людей треба розстріляти, а скільки відправити в концтабори».
Документи свідчать, що окрім так званого соціального принципу, коли репресували куркулів, жертвою репресій ставали представники різних національних спільнот, і тут ключовим фактором була саме національність особи.
«В Архіві СБУ зберігаються архівно-кримінальні справи які яскраво доводять, що майже всі справи були фейковими. Про реальну боротьбу зі шпигунами, чи шкідництвом не могло бути й мови», — підкреслив Когут.
Колекцію підготував Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України, в якому зараз зберігаються документи репресивних органів комуністичного режиму.
Раніше Е-архів публікував документи про виконавців цієї жорстокої операції, які згодом самі стали жертвами репресій.
Цьогоріч минають 80-ті роковини «Великого терору» в СССР — масових арештів та розстрілів людей. У 1937-1938 рр. на території Радянської України жертвами стало близько двохсот тисяч осіб, з них дві третини розстріляли. Електронний архів українського визвольного руху avr.org.ua опублікував збірку документів, як комуністичні спецслужби готували і виконували ці репресії.
У підбірці документів є накази, директиви та інструкції щодо проведення терору від головного командування комуністичного репресивного органу в Москві та звіти виконавців про проведену роботу. Сюди ввійшли, зокрема, накази про розгортання операції проти поляків, німців, євреїв, харбинців, болгар, троцькістів та так званих куркулів за надуманими звинуваченнями у шпигунстві на користь іноземних держав та іншій антирадянській діяльності.
Окремим наказом є інструкції щодо порядку репресування членів сімей арештованих – жінок та дітей.
Також можна простежити намагання місцевих начальників обласних управлінь НКВД вислужитись перед керівництвом, доповідаючи про великі масштаби розробок та необхідність збільшення лімітів на операції по першій категорії – арештовані, що підлягали смертній карі.
«З наказів, розпоряджень, інструкцій та звітних матеріалів видно, що масовий терор був спланованим і чітко контрольованим процесом. Про жодну “законність”, чи навіть найменше дотримання принципів правосуддя взагалі не йшлося. Мета була чіткою — фізично винищити всіх хто був не згідний з комуністичною владою», — говорить директор ГДА СБУ, Андрій Когут. — Напевне найжахливішим є застосування так званого квотного принципу. З Москви приходили плани, скільки людей треба розстріляти, а скільки відправити в концтабори».
Документи свідчать, що окрім так званого соціального принципу, коли репресували куркулів, жертвою репресій ставали представники різних національних спільнот, і тут ключовим фактором була саме національність особи.
«В Архіві СБУ зберігаються архівно-кримінальні справи які яскраво доводять, що майже всі справи були фейковими. Про реальну боротьбу зі шпигунами, чи шкідництвом не могло бути й мови», — підкреслив Когут.
Колекцію підготував Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України, в якому зараз зберігаються документи репресивних органів комуністичного режиму.
Раніше Е-архів публікував документи про виконавців цієї жорстокої операції, які згодом самі стали жертвами репресій.