Центр досліджень визвольного руху публікує в Електронному архіві українського визвольного руху колекцію документів КГБ про життя й боротьбу визначного дисидента Святослава Караванського (1920—2016).
30 документів НКГБ—КГБ за 1944—1970 роки, які зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ, розповідають про боротьбу Святослава Караванського за Українську державу під час Другої світової війни, дисидентську антирадянську діяльність та ув’язнення в таборах ГУЛАГу.
У дисидентський рух Святослав Караванський прийшов з лав українського визвольного руху. Протокол допиту НКГБ від 2 серпня 1944 року та анкета заарештованого розкривають біографічні дані Караванського, а також обставини його вступу в ОУН, діяльність у націоналістичному підпіллі м. Одеси під час румунської окупації та після повернення радянської влади.
Протягом 1942—1944 років під псевдо «Бальзак» Караванський очолював осередок ОУН на історико-філологічному факультеті Одеського університету, розповсюджував агітаційні матеріали та керував книгарнею, чиї прибутки поповнювали касу організації.
Післявоєнні віхи біографії дисидента відображені в повідомленнях КГБ УРСР для ЦК КПУ про діяльність Караванського та пропоновані репресивні заходи проти нього.
У повідомленні КГБ від 16 жовтня 1965 року йдеться про статтю Караванського «Про одну політичну помилку», яка викривала політику русифікації вищої школи в Україні, та звернення «До керівників компартій світу». Чекісти з’ясували, що її автора 7 лютого 1945 року Військовий трибунал Одеського гарнізону засудив на 25 років таборів за «зраду Батьківщини», тобто за участь в ОУН і контакти з румунською розвідкою.
«Перебуваючи в місцях ув’язнення, Караванський залишався на ворожих позиціях, злісно порушував табірний режим, в 1957 році брав активну участь в організації масових заворушень. За ворожі дії та дисциплінарні проступки Караванського двічі переводили на суворий режим, один раз до в’язниці на один рік і 32 рази був запроторений у карцер і штрафний барак», — писав головний кагебіст України про знаного філолога.
Оскільки 14 грудня 1960 року Караванського звільнили з Дубравлагу за амністією, чекісти пропонували відправити його досиджувати решту терміну.
Але, як свідчать оприлюднені документи, Караванський не полишив боротьби. 24 вересня 1969 року КГБ повідомляв: «Перебуваючи в Дубравному ВТТ, Караванський продовжував виготовляти і розсилати нелегально наклепницькі й антирадянські документи, деякі з яких опинилися за кордоном і використовувалися в антирадянській пропаганді. За вказані дії за вироком суду Караванського відправили в тюрму № 2 м. Владимира, де також продовжував виготовляти тайнописом злісні антирадянські документи й спрямовувати їх різноманітними шляхами за межі в’язниці».
У колекції опубліковано й згадані «злісні антирадянські документи». Це — свідчення товариша по ув’язненню — учасника розкопок поховань жертв Катинських розстрілів НКВД; «10 заповідей патріота поневоленого краю», «10 заповідей патріота, силоміць покликаного до окупаційного війська». Крім того, тепер доступне онлайн «Клопотання» Караванського про притягнення міністра вищої та середньої освіти УРСР Юрія Даденкова до кримінальної відповідальності за політику русифікації вищої освіти в Україні.
Поціновувачі письменницького таланту Святослава Караванського можуть ознайомитися з його віршами «Володимирські ритми» і «Ритми Володимира» та «Вісті з Праги», що як речові докази зберігалися в матеріалах кримінальної справи.
Усю колекцію можна переглянути онлайн на сайті Електронного архіву українського визвольного руху http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1107&pc=50&sort=1&fd=date&pv=1
Центр досліджень визвольного руху публікує в Електронному архіві українського визвольного руху колекцію документів КГБ про життя й боротьбу визначного дисидента Святослава Караванського (1920—2016).
30 документів НКГБ—КГБ за 1944—1970 роки, які зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ, розповідають про боротьбу Святослава Караванського за Українську державу під час Другої світової війни, дисидентську антирадянську діяльність та ув’язнення в таборах ГУЛАГу.
У дисидентський рух Святослав Караванський прийшов з лав українського визвольного руху. Протокол допиту НКГБ від 2 серпня 1944 року та анкета заарештованого розкривають біографічні дані Караванського, а також обставини його вступу в ОУН, діяльність у націоналістичному підпіллі м. Одеси під час румунської окупації та після повернення радянської влади.
Протягом 1942—1944 років під псевдо «Бальзак» Караванський очолював осередок ОУН на історико-філологічному факультеті Одеського університету, розповсюджував агітаційні матеріали та керував книгарнею, чиї прибутки поповнювали касу організації.
Післявоєнні віхи біографії дисидента відображені в повідомленнях КГБ УРСР для ЦК КПУ про діяльність Караванського та пропоновані репресивні заходи проти нього.
У повідомленні КГБ від 16 жовтня 1965 року йдеться про статтю Караванського «Про одну політичну помилку», яка викривала політику русифікації вищої школи в Україні, та звернення «До керівників компартій світу». Чекісти з’ясували, що її автора 7 лютого 1945 року Військовий трибунал Одеського гарнізону засудив на 25 років таборів за «зраду Батьківщини», тобто за участь в ОУН і контакти з румунською розвідкою.
«Перебуваючи в місцях ув’язнення, Караванський залишався на ворожих позиціях, злісно порушував табірний режим, в 1957 році брав активну участь в організації масових заворушень. За ворожі дії та дисциплінарні проступки Караванського двічі переводили на суворий режим, один раз до в’язниці на один рік і 32 рази був запроторений у карцер і штрафний барак», — писав головний кагебіст України про знаного філолога.
Оскільки 14 грудня 1960 року Караванського звільнили з Дубравлагу за амністією, чекісти пропонували відправити його досиджувати решту терміну.
Але, як свідчать оприлюднені документи, Караванський не полишив боротьби. 24 вересня 1969 року КГБ повідомляв: «Перебуваючи в Дубравному ВТТ, Караванський продовжував виготовляти і розсилати нелегально наклепницькі й антирадянські документи, деякі з яких опинилися за кордоном і використовувалися в антирадянській пропаганді. За вказані дії за вироком суду Караванського відправили в тюрму № 2 м. Владимира, де також продовжував виготовляти тайнописом злісні антирадянські документи й спрямовувати їх різноманітними шляхами за межі в’язниці».
У колекції опубліковано й згадані «злісні антирадянські документи». Це — свідчення товариша по ув’язненню — учасника розкопок поховань жертв Катинських розстрілів НКВД; «10 заповідей патріота поневоленого краю», «10 заповідей патріота, силоміць покликаного до окупаційного війська». Крім того, тепер доступне онлайн «Клопотання» Караванського про притягнення міністра вищої та середньої освіти УРСР Юрія Даденкова до кримінальної відповідальності за політику русифікації вищої освіти в Україні.
Поціновувачі письменницького таланту Святослава Караванського можуть ознайомитися з його віршами «Володимирські ритми» і «Ритми Володимира» та «Вісті з Праги», що як речові докази зберігалися в матеріалах кримінальної справи.
Усю колекцію можна переглянути онлайн на сайті Електронного архіву українського визвольного руху http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1107&pc=50&sort=1&fd=date&pv=1
До річниці першого бою УПА — бою з нацистами — у вільний доступ виклали колекцію документів. 61 документ відображає збройне та інформаційне протистояння між німецькими окупантами та Українською повстанською армією і підпіллям Організації українських націоналістів.
Колекцію підготували Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ та опублікували на Е-архіві визвольного руху. Її публікація є частиною національної інформаційної кампанії «УПА — відповідь нескореного народу».
З 7 на 8 лютого 1943 року — у місті Володимирець на Рівненщині відбувся перший бій УПА. Це — бій з німецьким військом. Сотня Григорія Перегіняка — «Коробки» атакувала німецький гарнізон.
Колекція документів містить біля 20 оригінальних бойових звітів про збройні зіткнення з нацистами: засідки на колони, напади на гарнізони та важливі об’єкти докладно описує напад на окружний центр м. Камінь-Каширський 19 серпня 1943 р. інфраструктури, бої з каральними експедиціями тощо. Наприклад, є звіт, що до 100 німецьких солдатів і поліцаїв, захопили великі трофеї. – одну з найуспішніших операцій УПА. Тоді повстанці розгромили залогу, вбивши
Як розповів один з упорядників колекції, історик Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун, у документах можна прочитати про бої з німецькими окупантами не тільки на теренах Західної України, але й на Житомирщині, Київщині та Хмельниччині й Вінничині. Звіти про рейди сотень і куренів «Гордієнка», «Лева», «Бистрого» і «Саблюка» влітку 1943 р. та на зламі 1943—1944 рр. рясніють запеклими сутичками з окупантами на центральноукраїнських землях.
«Діяльність УПА досягала таких масштабів, що окупанти не могли не реагувати на неї. У колекції міститься переклад наказу командувача СС і поліції генеральної округи «Волині та Поділля» Вільгельма Гюнтера. Ч. 41 від 7 червня 1943 р. У ньому окупаційний посадовець наказує знищити «національні заворушення» та роздає конкретні розпорядження німецьким каральним підрозділам про те, як діяти проти УПА», — розповів історик.
Поруч із військовими силами німецькі окупанти застосовували пропагандистський апарат. У колекції представлено 10 найпоказовіших німецьких листівок, спрямованих проти українських націоналістів. У них нацисти обзивали українських повстанців бандитами, вбивцями та грабіжниками та звинувачували в роботі на СРСР і світове єврейство.
Водночас тут можна знайти і інформаційні антинацистські матеріали УПА: «Наш шлях не веде ані до Берліна, ані до Москви!», «Що ми закидаємо німцям», «На скін гітлерівських загарбників!» та ін.
Цікавими є також матеріали із архівних кримінальних справ Управління Служби безпеки в Рівненській області. Наприклад, у кримінальній справі Самчука Сергія Мойсейовича — станичного сіл Малий і Великий Жолудськ Рівненської області — він розповідає про вишколи перших вояків УПА.
«У документах йдеться, що перші вишколи упівців тривали близько двох тижнів. Там вони вивчали географію, відносини інших держав із Україною. Крім цього була стройова підготовка та навчання стрільби із ручної зброї», — розповів один з упорядників колекції, історик Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
Загалом у Колекцію увійшли документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Архіву управління СБУ у Рівненській області та і Архіву Центру досліджень визвольного руху.
Переглянути документи можна на Е-архіві визвольного руху за посиланням.
До річниці першого бою УПА — бою з нацистами — у вільний доступ виклали колекцію документів. 61 документ відображає збройне та інформаційне протистояння між німецькими окупантами та Українською повстанською армією і підпіллям Організації українських націоналістів.
Колекцію підготували Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ та опублікували на Е-архіві визвольного руху. Її публікація є частиною національної інформаційної кампанії «УПА — відповідь нескореного народу».
З 7 на 8 лютого 1943 року — у місті Володимирець на Рівненщині відбувся перший бій УПА. Це — бій з німецьким військом. Сотня Григорія Перегіняка — «Коробки» атакувала німецький гарнізон.
Колекція документів містить біля 20 оригінальних бойових звітів про збройні зіткнення з нацистами: засідки на колони, напади на гарнізони та важливі об’єкти докладно описує напад на окружний центр м. Камінь-Каширський 19 серпня 1943 р. інфраструктури, бої з каральними експедиціями тощо. Наприклад, є звіт, що до 100 німецьких солдатів і поліцаїв, захопили великі трофеї. – одну з найуспішніших операцій УПА. Тоді повстанці розгромили залогу, вбивши
Як розповів один з упорядників колекції, історик Центру досліджень визвольного руху Ігор Бігун, у документах можна прочитати про бої з німецькими окупантами не тільки на теренах Західної України, але й на Житомирщині, Київщині та Хмельниччині й Вінничині. Звіти про рейди сотень і куренів «Гордієнка», «Лева», «Бистрого» і «Саблюка» влітку 1943 р. та на зламі 1943—1944 рр. рясніють запеклими сутичками з окупантами на центральноукраїнських землях.
«Діяльність УПА досягала таких масштабів, що окупанти не могли не реагувати на неї. У колекції міститься переклад наказу командувача СС і поліції генеральної округи «Волині та Поділля» Вільгельма Гюнтера. Ч. 41 від 7 червня 1943 р. У ньому окупаційний посадовець наказує знищити «національні заворушення» та роздає конкретні розпорядження німецьким каральним підрозділам про те, як діяти проти УПА», — розповів історик.
Поруч із військовими силами німецькі окупанти застосовували пропагандистський апарат. У колекції представлено 10 найпоказовіших німецьких листівок, спрямованих проти українських націоналістів. У них нацисти обзивали українських повстанців бандитами, вбивцями та грабіжниками та звинувачували в роботі на СРСР і світове єврейство.
Водночас тут можна знайти і інформаційні антинацистські матеріали УПА: «Наш шлях не веде ані до Берліна, ані до Москви!», «Що ми закидаємо німцям», «На скін гітлерівських загарбників!» та ін.
Цікавими є також матеріали із архівних кримінальних справ Управління Служби безпеки в Рівненській області. Наприклад, у кримінальній справі Самчука Сергія Мойсейовича — станичного сіл Малий і Великий Жолудськ Рівненської області — він розповідає про вишколи перших вояків УПА.
«У документах йдеться, що перші вишколи упівців тривали близько двох тижнів. Там вони вивчали географію, відносини інших держав із Україною. Крім цього була стройова підготовка та навчання стрільби із ручної зброї», — розповів один з упорядників колекції, історик Центру досліджень визвольного руху Володимир Бірчак.
Загалом у Колекцію увійшли документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України, Архіву управління СБУ у Рівненській області та і Архіву Центру досліджень визвольного руху.
Переглянути документи можна на Е-архіві визвольного руху за посиланням.
Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ публікують колекцію документів КГБ про репресії проти тих, хто опирався винищуванню Голодомором. Переглянути їх можна на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua.
Документи, що зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ, є важливим історичним джерелом для вивчення Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Протягом радянської доби вони залишалися недосяжним для науковців і громадськості.
Як розповів директор Архіву СБУ Андрій Когут, нині проводиться безперервний пошук, систематизація, розсекречення й оприлюднення документів, що висвітлюють цю трагічну сторінку нашої історії.
7 серпня 1932 р. Центральний виконавчий комітет і Рада Народних Комісарів СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Вона «захищала» нещодавно відібране у селян («усуспільнене») майно від їх спроб повернути його і передбачала суворі покарання – розстріл або 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Постанова залишилася у народній пам’яті як «закон про п’ять колосків» – її активно використовували в ході хлібозаготівельних кампаній. Відтоді настав мабуть, найжахливіший рік в історії нашого народу.
Понад 21000 архівних кримінальних справ стосуються репресій здійснених в 1932-1933 роках. “Тоталітарна система не тільки вбивала голодом, вона також репресувала усіх, хто намагався опиратися, чи навіть просто говорити правду про те, що насправді відбувається”, — каже Андрій Когут.
Колекція оприлюднених документів складається з показових документів, що містяться в кримінальних справах, в більшості це машинописні обвинувальні висновки.
Фігурантів зазначених справ обвинувачено в опорі вивезенню хліба, його приховуванні чи крадіжці, «контрреволюційній» агітації проти колективізації, надмірного оподаткування й хлібозаготівлі, вчиненні терористичних актів проти представників радянської влади й активістів.
З-поміж інших анонсованих документів варто відзначити окремі протоколи допитів, вироки, висновки про реабілітацію або відмову в ній, анкети заарештованих, процесуальні фотографії.
“Архівні документи про репресії в часи Голодомору показують, що навіть попри складну ситуацію, українці намагалися опиратися вбивчим продзаготівлям та не боялися говорити правду. За спротив Голодомору вони були піддані репресіям. Таких документів є надзвичайно багато і вони ще чекають свого дослідника”, — говорить директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Документи доступні на сайті Е-архіву визвольного руху.
Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ публікують колекцію документів КГБ про репресії проти тих, хто опирався винищуванню Голодомором. Переглянути їх можна на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua.
Документи, що зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ, є важливим історичним джерелом для вивчення Голодомору 1932-1933 рр. в Україні. Протягом радянської доби вони залишалися недосяжним для науковців і громадськості.
Як розповів директор Архіву СБУ Андрій Когут, нині проводиться безперервний пошук, систематизація, розсекречення й оприлюднення документів, що висвітлюють цю трагічну сторінку нашої історії.
7 серпня 1932 р. Центральний виконавчий комітет і Рада Народних Комісарів СРСР прийняли постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення громадської (соціалістичної) власності». Вона «захищала» нещодавно відібране у селян («усуспільнене») майно від їх спроб повернути його і передбачала суворі покарання – розстріл або 10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах. Постанова залишилася у народній пам’яті як «закон про п’ять колосків» – її активно використовували в ході хлібозаготівельних кампаній. Відтоді настав мабуть, найжахливіший рік в історії нашого народу.
Понад 21000 архівних кримінальних справ стосуються репресій здійснених в 1932-1933 роках. “Тоталітарна система не тільки вбивала голодом, вона також репресувала усіх, хто намагався опиратися, чи навіть просто говорити правду про те, що насправді відбувається”, — каже Андрій Когут.
Колекція оприлюднених документів складається з показових документів, що містяться в кримінальних справах, в більшості це машинописні обвинувальні висновки.
Фігурантів зазначених справ обвинувачено в опорі вивезенню хліба, його приховуванні чи крадіжці, «контрреволюційній» агітації проти колективізації, надмірного оподаткування й хлібозаготівлі, вчиненні терористичних актів проти представників радянської влади й активістів.
З-поміж інших анонсованих документів варто відзначити окремі протоколи допитів, вироки, висновки про реабілітацію або відмову в ній, анкети заарештованих, процесуальні фотографії.
“Архівні документи про репресії в часи Голодомору показують, що навіть попри складну ситуацію, українці намагалися опиратися вбивчим продзаготівлям та не боялися говорити правду. За спротив Голодомору вони були піддані репресіям. Таких документів є надзвичайно багато і вони ще чекають свого дослідника”, — говорить директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Документи доступні на сайті Е-архіву визвольного руху.