Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ публікують в Електронному архіві документи КҐБ про те, як радянські спецслужби перешкоджали вшануванню жертв Бабиного Яру.
Документи розповідають про спроби комуністичного режиму приховати правду про злочини нацистів у Бабиному Яру. Спроби, які теж були злочином і врешті призвели до сотень смертей під час Куренівської катастрофи 1961.
«Пам'ять про Бабин Яр — це запобіжник від повторення практик обох тоталітарних режимів: нацистського та комуністичного», — переконаний голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
У 25 опублікованих документах є інформація про заходи радянської держбезпеки та МВС по боротьбі із сіонізмом та «єврейським екстремізмом» в 1966-1978 роках. До числа найбільших «провокаційних екстремістських акцій» належало вшанування євреїв, загиблих від рук нацистів під час Другої світової війни в Бабиному Яру в Києві.
«Щороку напередодні річниці нацистських розстрілів у Бабиному Яру 29 вересня чекісти відзначали в своїх документах наявність у так званих “єврейських екстремістів” наміри вшанувати жертв Бабиного Яру, а значить проявів”. КҐБ намагалося всіляко перешкодити будь-яким поминальним акціям, що використати річницю трагедії “з провокаційною метою” для “антигромадських не вписувалися в комуністичну ідеологію», — зазначає директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут.
У спеціальних повідомленнях на ім’я Першого секретаря ЦК КПУ Голова КҐБ доповідав про заплановані єврейські акції та заходи КҐБ щодо їх оперативного супроводження та, часто, зриву та затримання учасників.
Так, у 1966 р. каґебістам було відомо, що 19 вересня на мітингу в Бабиному Яру
виступали відомі письменники Віктор Некрасов, Борис Антоненко-Давидович та Іван Дзюба. При чому, керівник спецслужби в УРСР Віталій Нікітченко оцінював реакцію єврейської молоді на заклики боротися проти антисемітизму та скріплювати співпрацю між українським і єврейським народами як «націоналістичну».29 вересня 1974 року, загін радянських дружинників припинив спробу групи євреїв покласти до пам’ятного каменя в Бабиному Яру вінки, букети та синьо-білі стрічки з написами «Жертвам фашизму» та «Ми не забудемо. Євреї з Риги та Москви» й установити дві металеві зірки Давида. Усі предмети дружинники вилучили.
Для «координації заходів по запобіганню можливих ворожих і антигромадських проявів з боку єврейських націоналістів і сіоністів» КҐБ спеціально створював
оперативний штаб на чолі із заступником Голови КГБ та заступником міністра внутрішніх справ.
Спецслужби докладали чималих зусиль, аби виключити навіть найменші шанси для інформації про дійсний стан ушанування жертв Голокосту в УРСР просочитися за кордон:
«З метою запобігання присутності іноземців у районі Бабиного Яру і збору ними тенденційної інформації через можливості “Інтуриста” було змінено час прибуття в Київ туристичної групи із США – членів “Асоціації адвокатів штату Колумбії” чисельністю 76 осіб, зранку 29 вересня достроково відправлено до Львова автопоїзд із австрійськими автотуристами, було взято під контроль низку інших іноземців», — йдеться в одному з документів.
Навіть написи на вінках на кшталт «Жертвам фашизму від народу Ізраїлю» та «Народ Ізраїлю живий» органи КҐБ у своїх документах розцінювали як«провокаційні».
Переглянути колекцію документів про боротьбу КҐБ із «єврейським екстремізмом» та сіонізмом у Бабиному Яру можна в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за посиланням.
Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом СБУ публікують в Електронному архіві документи КҐБ про те, як радянські спецслужби перешкоджали вшануванню жертв Бабиного Яру.
Документи розповідають про спроби комуністичного режиму приховати правду про злочини нацистів у Бабиному Яру. Спроби, які теж були злочином і врешті призвели до сотень смертей під час Куренівської катастрофи 1961.
«Пам'ять про Бабин Яр — це запобіжник від повторення практик обох тоталітарних режимів: нацистського та комуністичного», — переконаний голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
У 25 опублікованих документах є інформація про заходи радянської держбезпеки та МВС по боротьбі із сіонізмом та «єврейським екстремізмом» в 1966-1978 роках. До числа найбільших «провокаційних екстремістських акцій» належало вшанування євреїв, загиблих від рук нацистів під час Другої світової війни в Бабиному Яру в Києві.
«Щороку напередодні річниці нацистських розстрілів у Бабиному Яру 29 вересня чекісти відзначали в своїх документах наявність у так званих “єврейських екстремістів” наміри вшанувати жертв Бабиного Яру, а значить проявів”. КҐБ намагалося всіляко перешкодити будь-яким поминальним акціям, що використати річницю трагедії “з провокаційною метою” для “антигромадських не вписувалися в комуністичну ідеологію», — зазначає директор Галузевого державного архіву СБУ Андрій Когут.
У спеціальних повідомленнях на ім’я Першого секретаря ЦК КПУ Голова КҐБ доповідав про заплановані єврейські акції та заходи КҐБ щодо їх оперативного супроводження та, часто, зриву та затримання учасників.
Так, у 1966 р. каґебістам було відомо, що 19 вересня на мітингу в Бабиному Яру
виступали відомі письменники Віктор Некрасов, Борис Антоненко-Давидович та Іван Дзюба. При чому, керівник спецслужби в УРСР Віталій Нікітченко оцінював реакцію єврейської молоді на заклики боротися проти антисемітизму та скріплювати співпрацю між українським і єврейським народами як «націоналістичну».29 вересня 1974 року, загін радянських дружинників припинив спробу групи євреїв покласти до пам’ятного каменя в Бабиному Яру вінки, букети та синьо-білі стрічки з написами «Жертвам фашизму» та «Ми не забудемо. Євреї з Риги та Москви» й установити дві металеві зірки Давида. Усі предмети дружинники вилучили.
Для «координації заходів по запобіганню можливих ворожих і антигромадських проявів з боку єврейських націоналістів і сіоністів» КҐБ спеціально створював
оперативний штаб на чолі із заступником Голови КГБ та заступником міністра внутрішніх справ.
Спецслужби докладали чималих зусиль, аби виключити навіть найменші шанси для інформації про дійсний стан ушанування жертв Голокосту в УРСР просочитися за кордон:
«З метою запобігання присутності іноземців у районі Бабиного Яру і збору ними тенденційної інформації через можливості “Інтуриста” було змінено час прибуття в Київ туристичної групи із США – членів “Асоціації адвокатів штату Колумбії” чисельністю 76 осіб, зранку 29 вересня достроково відправлено до Львова автопоїзд із австрійськими автотуристами, було взято під контроль низку інших іноземців», — йдеться в одному з документів.
Навіть написи на вінках на кшталт «Жертвам фашизму від народу Ізраїлю» та «Народ Ізраїлю живий» органи КҐБ у своїх документах розцінювали як«провокаційні».
Переглянути колекцію документів про боротьбу КҐБ із «єврейським екстремізмом» та сіонізмом у Бабиному Яру можна в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за посиланням.
Об’єктами атак повстанців ставали ті, хто вороже ставився до української боротьби за незалежність, а не люди якоїсь національності. Про це ідеться у внутрішньому звіті ОУН з липня 1943 року, щойно оприлюдненому онлайн.
Он-лайн в Електронному архіві визвольного руху викладено повнотекстову копію архівного документа — суспільно-політичного звіту ОУН з Володимирсько-Горохівської округи Волині за липень 1943 р. Документ повністю оприлюднений вперше.
Як пише в статті для “Історичної правди” історик Володимир В’ятрович: “Документ призначався для внутрішнього вжитку підпільниками, а не для пропаганди. І він містить відомості про виступи повстанців проти поляків, більш того, автор намагається підсумувати результати за попередній місяць, тому подає їх максимально повно”.
В основі геноцидної концепції лежить переконання, що метою було знищення усіх поляків, які перебували у зоні досяжності українських повстанців. Про зовсім інше читаємо у звіті.
Звіт подає інформацію, де проходили атаки і оцінює їх як загалом невдалі, адже “падали непотрібні, а активний протиукраїнський елемент, звичайно організований і озброєний, або утік, або становив оружний [збройний] спротив, спричиняючи нам втрати”.
Поряд з відомостями про напади на поляків в документі йдеться про роз’яснювальну роботу, яку проводили українські підпільники для польського населення. “Українці мають до поляків претензії не за їхню приналежність до польської нації чи католицької релігії, — розповідає про таку акцію документ, — а за вороже ставлення до українського національного питання і українських визвольних змагань на українських етнографічних територіях".
А солідарні з українським визвольним рухом поляки Волині “дістали усні і у відповідних відозвах запевнення усіх прав на рівні з українським населенням в заміну за лояльність і співпрацю”.
Раніше цей же документ наводили польські історики з метою аргументувати організований характер протипольських дій УПА та довести, що вона мала намір убити всіх поляків. Втім, документ цитувався вибірково. Польські дослідники “не прочитали” ту частину, де ідеться, про мету антипольських акцій УПА — атаки на ворожих, а не всіх поляків.
Українські історики не заперечують організованості нападів на поляків, втім доводять, що це було елементом війни, а не геноциду.
Нагадаємо, що у 1942—1947 роках точилася Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Радянського Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій.
Нещодавно польський парламент кваліфікував ці події як геноцид, вчинений українськими націоналістами проти поляків. Таке рішення спричинило хвилю обурення в Україні та заяви протесту в Польщі як таке, що перекреслює 20 років напрацювань у сфері історичного порозуміння.
Об’єктами атак повстанців ставали ті, хто вороже ставився до української боротьби за незалежність, а не люди якоїсь національності. Про це ідеться у внутрішньому звіті ОУН з липня 1943 року, щойно оприлюдненому онлайн.
Он-лайн в Електронному архіві визвольного руху викладено повнотекстову копію архівного документа — суспільно-політичного звіту ОУН з Володимирсько-Горохівської округи Волині за липень 1943 р. Документ повністю оприлюднений вперше.
Як пише в статті для “Історичної правди” історик Володимир В’ятрович: “Документ призначався для внутрішнього вжитку підпільниками, а не для пропаганди. І він містить відомості про виступи повстанців проти поляків, більш того, автор намагається підсумувати результати за попередній місяць, тому подає їх максимально повно”.
В основі геноцидної концепції лежить переконання, що метою було знищення усіх поляків, які перебували у зоні досяжності українських повстанців. Про зовсім інше читаємо у звіті.
Звіт подає інформацію, де проходили атаки і оцінює їх як загалом невдалі, адже “падали непотрібні, а активний протиукраїнський елемент, звичайно організований і озброєний, або утік, або становив оружний [збройний] спротив, спричиняючи нам втрати”.
Поряд з відомостями про напади на поляків в документі йдеться про роз’яснювальну роботу, яку проводили українські підпільники для польського населення. “Українці мають до поляків претензії не за їхню приналежність до польської нації чи католицької релігії, — розповідає про таку акцію документ, — а за вороже ставлення до українського національного питання і українських визвольних змагань на українських етнографічних територіях".
А солідарні з українським визвольним рухом поляки Волині “дістали усні і у відповідних відозвах запевнення усіх прав на рівні з українським населенням в заміну за лояльність і співпрацю”.
Раніше цей же документ наводили польські історики з метою аргументувати організований характер протипольських дій УПА та довести, що вона мала намір убити всіх поляків. Втім, документ цитувався вибірково. Польські дослідники “не прочитали” ту частину, де ідеться, про мету антипольських акцій УПА — атаки на ворожих, а не всіх поляків.
Українські історики не заперечують організованості нападів на поляків, втім доводять, що це було елементом війни, а не геноциду.
Нагадаємо, що у 1942—1947 роках точилася Друга польсько-українська війна, яка розгорнулася в рамках Другої світової війни. Війна йшла за українські території, які до 1939 року входили до складу Польщі (Холмщину, Волинь, Галичину), на яких українці хотіли створити власну державу, а поляки бажали відновлення довоєнних кордонів. Проте питання кордонів вирішилося після Другої світової без участі українців і поляків, після чого комуністична влада Радянського Союзу та Польщі насильно змінила етнічну конфігурацію західноукраїнських та східнопольських територій.
Нещодавно польський парламент кваліфікував ці події як геноцид, вчинений українськими націоналістами проти поляків. Таке рішення спричинило хвилю обурення в Україні та заяви протесту в Польщі як таке, що перекреслює 20 років напрацювань у сфері історичного порозуміння.
З нагоди Дня державного прапора України колекцію документів про те, як радянські спецслужби переслідували українців за синьо-жовтий прапор, публікують Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ.
Колекція, викладена он-лайн в Електронному архіві українського визвольного руху, містить 20 документів, що зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ.
Це – повідомлення КҐБ та МВС УРСР за 1953 – 1984 роки. Тоді “органи” старанно фіксували акції із залученням українського національного прапора.
Синьо-жовтий стяг, який зараз є Державним прапором України, вперше отримав такий статус 1918 року в Українській Народній Республіці. У часи Другої світової війни та повоєнний період під синьо-жовтим національним прапором боролася Українська повстанська армія.
Згодом боротьба за самостійність України набула форми ненасильницького спротиву. Український національний прапор надалі залишався одним із символів антирадянського опору. Просте вивішування цього стягу вже саме по собі було серйозною націоналістичною антирадянською акцією в ті часи. Саме тому КҐБ гостро реагував та нещадно придушував всі випадки появи синьо-жовтого стягу на території Радянської України.
Такі акції в повідомленнях органів держбезпеки йшли під рубрикою «Націоналістичні прояви». Наприклад, в інформаційному повідомленні від 9 січня 1984 р. Голова КҐБ УРСР С. Муха повідомляв, що «7 лютого 1984 р. біля 09 годин в с. Давидів Пустомитівського району [Львівської області] на вхідними дверима поштового відділення виявлено вставленим у древкотримач (прикріплений до стіни на висоті 2 м) жовто-блакитний прапор розміром 40х41 см із зображенням тризуба. […] Здійснювані УКГБ розшукові заходи КГБ УРСР взяті на контроль».
Як зазначив Андрій Когут, директор Архіву СБУ, “важливим свідченням є те, що національний прапор під більшовицькою окупацію вивішували не лише на заході, але й у Києві та на сході України. Синьо-жовтий прапор був символом, що єднав борців з режимом по всій країні і документи КҐБ це яскраво ілюструють”.
Наприклад у спецповідомленні КҐБ від 31 грудня 1967 року читаємо:
«30 грудня 1967 року о 8 годині 30 хвилин у місті Дніпропетровську на проспекті Карла Маркса біля входу в будівлю Кіровського райвиконкому виявлено вивішений націоналістичний прапор розміром 60х42 см. На древку прапора олівцем намальовано тризуб і зроблено напис: «Ще не вмерла Україна і воля і слава. 20 листопада 50 років УНР, 22 січня 1918 року – проголошення незалежності України». Ужито заходів для розшуку злочинця».
А за рік до того в Києві сталася найвідоміша акція вивішування синьо-жовтого прапора в УРСР. У спецповідомленні від 3 травня тодішній керівник українського КҐБ Віталій Нікітченко доповідав ЦК КПУ:
«1 травня 1966 р. о 7 годині ранку на даху Київського інституту народного господарства виявлено прапор українських буржуазних націоналістів. Оглядом місця події встановлено, що вивішений напередодні 1 травня на флагштоці червоний прапор було кимось знято й розірвано, а замість нього прикріплений націоналістичний прапор. Останній виготовлено з матеріалу блакитного і помаранчевого кольорів, розміром 86х60 см; у центрі пришито «тризуб», вирізаний із чорного матеріалу; у правому нижньому кутку напис від руки друкованими літерами: «Ще не вмерла Україна – ще її не вбито! ДПУ» Ужито заходів щодо розшуку злочинця».
Цього разу кагебістам пощастило розшукали «злочинців». Ними виявилися двоє робітників Віктор Кукса і Георгій Москаленко, які за цей «злочин» отримали реальні строки ув’язнення за кримінальними статтями. Документи з їхньої кримінальної справи також публікувалися на Електронному архіві визвольного руху.
Спецповідомлення КҐБ від 31 жовтня 1966 року зафіксувало випадок вивішування «націоналістичного» прапора на дроті між двох дерев 30 жовтня в селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області. Що цікаво, на землі під прапором невідомі патріоти залишили примірник брошури референта пропаганди ОУН Петра Федуна «Хто такі бандерівці і за що вони борються».
З нагоди Дня державного прапора України колекцію документів про те, як радянські спецслужби переслідували українців за синьо-жовтий прапор, публікують Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ.
Колекція, викладена он-лайн в Електронному архіві українського визвольного руху, містить 20 документів, що зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ.
Це – повідомлення КҐБ та МВС УРСР за 1953 – 1984 роки. Тоді “органи” старанно фіксували акції із залученням українського національного прапора.
Синьо-жовтий стяг, який зараз є Державним прапором України, вперше отримав такий статус 1918 року в Українській Народній Республіці. У часи Другої світової війни та повоєнний період під синьо-жовтим національним прапором боролася Українська повстанська армія.
Згодом боротьба за самостійність України набула форми ненасильницького спротиву. Український національний прапор надалі залишався одним із символів антирадянського опору. Просте вивішування цього стягу вже саме по собі було серйозною націоналістичною антирадянською акцією в ті часи. Саме тому КҐБ гостро реагував та нещадно придушував всі випадки появи синьо-жовтого стягу на території Радянської України.
Такі акції в повідомленнях органів держбезпеки йшли під рубрикою «Націоналістичні прояви». Наприклад, в інформаційному повідомленні від 9 січня 1984 р. Голова КҐБ УРСР С. Муха повідомляв, що «7 лютого 1984 р. біля 09 годин в с. Давидів Пустомитівського району [Львівської області] на вхідними дверима поштового відділення виявлено вставленим у древкотримач (прикріплений до стіни на висоті 2 м) жовто-блакитний прапор розміром 40х41 см із зображенням тризуба. […] Здійснювані УКГБ розшукові заходи КГБ УРСР взяті на контроль».
Як зазначив Андрій Когут, директор Архіву СБУ, “важливим свідченням є те, що національний прапор під більшовицькою окупацію вивішували не лише на заході, але й у Києві та на сході України. Синьо-жовтий прапор був символом, що єднав борців з режимом по всій країні і документи КҐБ це яскраво ілюструють”.
Наприклад у спецповідомленні КҐБ від 31 грудня 1967 року читаємо:
«30 грудня 1967 року о 8 годині 30 хвилин у місті Дніпропетровську на проспекті Карла Маркса біля входу в будівлю Кіровського райвиконкому виявлено вивішений націоналістичний прапор розміром 60х42 см. На древку прапора олівцем намальовано тризуб і зроблено напис: «Ще не вмерла Україна і воля і слава. 20 листопада 50 років УНР, 22 січня 1918 року – проголошення незалежності України». Ужито заходів для розшуку злочинця».
А за рік до того в Києві сталася найвідоміша акція вивішування синьо-жовтого прапора в УРСР. У спецповідомленні від 3 травня тодішній керівник українського КҐБ Віталій Нікітченко доповідав ЦК КПУ:
«1 травня 1966 р. о 7 годині ранку на даху Київського інституту народного господарства виявлено прапор українських буржуазних націоналістів. Оглядом місця події встановлено, що вивішений напередодні 1 травня на флагштоці червоний прапор було кимось знято й розірвано, а замість нього прикріплений націоналістичний прапор. Останній виготовлено з матеріалу блакитного і помаранчевого кольорів, розміром 86х60 см; у центрі пришито «тризуб», вирізаний із чорного матеріалу; у правому нижньому кутку напис від руки друкованими літерами: «Ще не вмерла Україна – ще її не вбито! ДПУ» Ужито заходів щодо розшуку злочинця».
Цього разу кагебістам пощастило розшукали «злочинців». Ними виявилися двоє робітників Віктор Кукса і Георгій Москаленко, які за цей «злочин» отримали реальні строки ув’язнення за кримінальними статтями. Документи з їхньої кримінальної справи також публікувалися на Електронному архіві визвольного руху.
Спецповідомлення КҐБ від 31 жовтня 1966 року зафіксувало випадок вивішування «націоналістичного» прапора на дроті між двох дерев 30 жовтня в селі Гошів Долинського району Івано-Франківської області. Що цікаво, на землі під прапором невідомі патріоти залишили примірник брошури референта пропаганди ОУН Петра Федуна «Хто такі бандерівці і за що вони борються».