22 документи, що стосуються підпільниць ОУН Ярослави та Євгенії Романиних, публікують в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua. Сьогодні, 17 червня, виповнюється 2 роки, як Ярослава Романина відійшла в кращий світ.
Електронний архів українського визвольного руху публікує 19 документів з архівно-кримінальної справи Ярослави Романиної, що зберігається в Архіві Управління СБУ у Львівської обл., та 3 документи з архіву референтури Служби безпеки ОУН Сокальської округи, які містяться в Архіві Центру досліджень визвольного руху. У цих джерелах ідеться про бойовий шлях рідних сестер Ярослави (псевдо «Стефа») та Євгенії («Катруся») у боротьбі за незалежність України.
Оприлюднена колекція містить автобіографії обох сестер, протоколи допитів Євгенії в Службі безпеки ОУН, акт про чекістсько-військову операцію, в ході якої було взято в полон Ярославу, її арештантську анкету, вирок радянського суду, апеляційні скраги та інші процесуальні документи. Переглянути колекцію документів можна на сайті Е-архіву за посиланням.
Ярослава Романина (за чоловіком – Левкович) народилася 31 жовтня 1921 р. в селі Нестаничі Радехівського району Львівської області й мала ще двох сестер і брата, всі з яких брали участь у боротьбі за незалежність України. Від 1941 р. – в підпіллі ОУН під псевдонімами «Марта» й «Оля». Восени 1942 р. стала станичною жіноцтва в рідному селі (керівником жіночої секції сільського осередку ОУН). Згодом організовувала перехід місцевих хлопців Української повстанської армії на сусідню Волинь.
Протягом 1944—1947 рр. Ярослава Романина займала посади провідниці жіночої мережі ОУН у Радехівському та Лопатинському районах Львівської обл. З осені 1947 р. й до дня арешту «Оля» працювала в друкаркою в підпіллі. Спершу – в технічній ланці на Жовківщині, з 1948 р. – при окружному провідникові ОУН Мар'янові Шульгану («Біловусу») та окружному референту пропаганди Степанові Ханкову («Носачу»).
Органи МГБ заарештували Ярославу в 1952 р. У в’язниці на вул. Лонцького у Львові дівчина неодноразово зазнавала побоїв на допитах. 9 травня 1952 р. Військовий трибунал військ МГБ Львівської обл. відправив її на 12 років у табори Інти, Абезу, Воркути.
У ГУЛАзі Ярослава зустріла полковника УПА Василя Левковича («Вороного»), який відбував 25-річний строк. Пара побралася 17 березня 1957 р. Ярославу звільнили з таборів 12 листопада 1959 р., та вона терпеливо дочекалася свого чоловіка, який відбув повний термін і вийшов на волю тільки в 1971 р.
До України Ярослава Левкович повернулася в 1965 р. Видала спогади «Життя підпільниці» (2003). Померла у Львові 17 червня 2014 р., на 2 роки переживши свого чоловіка.
Євгенія Романина (за чоловіком – Чорній) народилася 23 березня 1923 р. У 1943 р. долучилася до Юнацтва ОУН, згодом стала підрайонним референтом жіночої мережі ОУН Радехівського району під псевдо «Катруся». Уперше «Катрусю» заарештував НКВД в 1945 р., одначе їй удалося втекти й пробути в підпіллі ще до 1947 р. Вона лікувала поранених повстанців в Українському Червоному хресті, згодом працювала друкаркою в Радехівському надрайонному проводі.
Після загибелі надрайонного провідника «Срібного» в 1954 р. Євгенія втратила зв’язки з іншими членами ОУН і два роки переховувалася в рідному селі. Заарештована через донос у 1956 р., але завдяки «хрущовській відлизі» звільнена. Останні роки життя проживала у Львові. Померла 16 січня 2004 р.
22 документи, що стосуються підпільниць ОУН Ярослави та Євгенії Романиних, публікують в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua. Сьогодні, 17 червня, виповнюється 2 роки, як Ярослава Романина відійшла в кращий світ.
Електронний архів українського визвольного руху публікує 19 документів з архівно-кримінальної справи Ярослави Романиної, що зберігається в Архіві Управління СБУ у Львівської обл., та 3 документи з архіву референтури Служби безпеки ОУН Сокальської округи, які містяться в Архіві Центру досліджень визвольного руху. У цих джерелах ідеться про бойовий шлях рідних сестер Ярослави (псевдо «Стефа») та Євгенії («Катруся») у боротьбі за незалежність України.
Оприлюднена колекція містить автобіографії обох сестер, протоколи допитів Євгенії в Службі безпеки ОУН, акт про чекістсько-військову операцію, в ході якої було взято в полон Ярославу, її арештантську анкету, вирок радянського суду, апеляційні скраги та інші процесуальні документи. Переглянути колекцію документів можна на сайті Е-архіву за посиланням.
Ярослава Романина (за чоловіком – Левкович) народилася 31 жовтня 1921 р. в селі Нестаничі Радехівського району Львівської області й мала ще двох сестер і брата, всі з яких брали участь у боротьбі за незалежність України. Від 1941 р. – в підпіллі ОУН під псевдонімами «Марта» й «Оля». Восени 1942 р. стала станичною жіноцтва в рідному селі (керівником жіночої секції сільського осередку ОУН). Згодом організовувала перехід місцевих хлопців Української повстанської армії на сусідню Волинь.
Протягом 1944—1947 рр. Ярослава Романина займала посади провідниці жіночої мережі ОУН у Радехівському та Лопатинському районах Львівської обл. З осені 1947 р. й до дня арешту «Оля» працювала в друкаркою в підпіллі. Спершу – в технічній ланці на Жовківщині, з 1948 р. – при окружному провідникові ОУН Мар'янові Шульгану («Біловусу») та окружному референту пропаганди Степанові Ханкову («Носачу»).
Органи МГБ заарештували Ярославу в 1952 р. У в’язниці на вул. Лонцького у Львові дівчина неодноразово зазнавала побоїв на допитах. 9 травня 1952 р. Військовий трибунал військ МГБ Львівської обл. відправив її на 12 років у табори Інти, Абезу, Воркути.
У ГУЛАзі Ярослава зустріла полковника УПА Василя Левковича («Вороного»), який відбував 25-річний строк. Пара побралася 17 березня 1957 р. Ярославу звільнили з таборів 12 листопада 1959 р., та вона терпеливо дочекалася свого чоловіка, який відбув повний термін і вийшов на волю тільки в 1971 р.
До України Ярослава Левкович повернулася в 1965 р. Видала спогади «Життя підпільниці» (2003). Померла у Львові 17 червня 2014 р., на 2 роки переживши свого чоловіка.
Євгенія Романина (за чоловіком – Чорній) народилася 23 березня 1923 р. У 1943 р. долучилася до Юнацтва ОУН, згодом стала підрайонним референтом жіночої мережі ОУН Радехівського району під псевдо «Катруся». Уперше «Катрусю» заарештував НКВД в 1945 р., одначе їй удалося втекти й пробути в підпіллі ще до 1947 р. Вона лікувала поранених повстанців в Українському Червоному хресті, згодом працювала друкаркою в Радехівському надрайонному проводі.
Після загибелі надрайонного провідника «Срібного» в 1954 р. Євгенія втратила зв’язки з іншими членами ОУН і два роки переховувалася в рідному селі. Заарештована через донос у 1956 р., але завдяки «хрущовській відлизі» звільнена. Останні роки життя проживала у Львові. Померла 16 січня 2004 р.
Чекістські документи з Архіву СБУ в Криму про депортацію та повернення кримських татар, а також вірмен, болгар та греків із Криму Центр досліджень визвольного руху публікує онлайн на Електронному архіві визвольного руху AVR.ORG.UA.
Це 38 документів, більшість з яких — із захопленого архіву СБУ в Криму. Серед них — повідомлення про причини арештів жителів Сімферополя органами НКВД, про проведені оперативні роботи в Джанкойському, Євпаторійському, Севастопольському районах, плани проведення операції по переселенню кримських татар, а також вірмен, болгар та греків.
«Спецконтингент, що підлягає виселенню» — саме такими цинічними словами називала радянська влада кримських татар. Серед оприлюднених документів є унікальні матеріали про плани та саме насильницьке виселення протягом двох днів кримськотатарського народу з рідних домівок у віддалені регіони СРСР. Ідеться про доповідні записки вищому партійному керівництву, плани та звіти про перебіг депортації, документи про перебування кримськотатарського народу на засланні, а також початки автономістських рухів серед татар.
Зокрема, план переселення у Сімферопольському секторі містить такі вказівки: «Операцію з переселення почати на світанку 18.5.1944 р. і, виходячи з чисельності контингенту, який підлягає переселенню, і територіального розташування районів, операцію закінчити: по Зуйському, Біюк-Онларському і Сімферопольському сільському районах до кінця дня 18.5.44 р.; по Карасубазарському району до кінця дня 19.5.44 р.».
Як розповів архівіст Центру досліджень визвольного руху Роман Тютенко, значну частину колекції складають документи щодо репатріантів — військовополонених та цивільних, які повернулися з Австрії, Німеччини та інших країн Західної Європи до Криму.
“У цих документах містяться відомості про кількості повернених громадян, їх національний склад, інформації повсякденний нагляд за ними, — розповів історик. — Також можна знайти повідомлення про «антирадянські» настрої цих людей: «Я лучше в тюрме 6 месяцев отсижу, чем буду работать в совхозе»; «В Германии мне жилось лучше, а в совхоз пригнали как на каторжные работы»”.
Над створенням колекції документів працювали фахівці з Центру досліджень визвольного руху, Галузевого державного архіву Служби безпеки України та Українського інституту національної пам’яті.
Документи доступні на Е-архіві avr.org.ua за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=927
Чекістські документи з Архіву СБУ в Криму про депортацію та повернення кримських татар, а також вірмен, болгар та греків із Криму Центр досліджень визвольного руху публікує онлайн на Електронному архіві визвольного руху AVR.ORG.UA.
Це 38 документів, більшість з яких — із захопленого архіву СБУ в Криму. Серед них — повідомлення про причини арештів жителів Сімферополя органами НКВД, про проведені оперативні роботи в Джанкойському, Євпаторійському, Севастопольському районах, плани проведення операції по переселенню кримських татар, а також вірмен, болгар та греків.
«Спецконтингент, що підлягає виселенню» — саме такими цинічними словами називала радянська влада кримських татар. Серед оприлюднених документів є унікальні матеріали про плани та саме насильницьке виселення протягом двох днів кримськотатарського народу з рідних домівок у віддалені регіони СРСР. Ідеться про доповідні записки вищому партійному керівництву, плани та звіти про перебіг депортації, документи про перебування кримськотатарського народу на засланні, а також початки автономістських рухів серед татар.
Зокрема, план переселення у Сімферопольському секторі містить такі вказівки: «Операцію з переселення почати на світанку 18.5.1944 р. і, виходячи з чисельності контингенту, який підлягає переселенню, і територіального розташування районів, операцію закінчити: по Зуйському, Біюк-Онларському і Сімферопольському сільському районах до кінця дня 18.5.44 р.; по Карасубазарському району до кінця дня 19.5.44 р.».
Як розповів архівіст Центру досліджень визвольного руху Роман Тютенко, значну частину колекції складають документи щодо репатріантів — військовополонених та цивільних, які повернулися з Австрії, Німеччини та інших країн Західної Європи до Криму.
“У цих документах містяться відомості про кількості повернених громадян, їх національний склад, інформації повсякденний нагляд за ними, — розповів історик. — Також можна знайти повідомлення про «антирадянські» настрої цих людей: «Я лучше в тюрме 6 месяцев отсижу, чем буду работать в совхозе»; «В Германии мне жилось лучше, а в совхоз пригнали как на каторжные работы»”.
Над створенням колекції документів працювали фахівці з Центру досліджень визвольного руху, Галузевого державного архіву Служби безпеки України та Українського інституту національної пам’яті.
Документи доступні на Е-архіві avr.org.ua за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=927
Друга Світова в нотатках очевидців — Архів СБУ спільно з Центром досліджень визвольного руху публікують у відкритому доступі щоденники,
спогади та листи про реалії служби в Червоній армії, німецьких концтаборів та життя окупованої України.
Колекція з 87 документів містить щоденник лейтенанта Червоної армії Миколи Хоменка, за нібито антирадянські вислови в якому його засудили до 10 років таборів, щоденник-спогад генерал-майора Червоної армії Тонконогова Якова про його перебування у концентраційному таборі Дахау, листи о. Осипа Кладочного про життя окупованих Вінниці, Житомира та Києва, а також щоденники німецьких офіцерів та солдатів та ін.
Цікавими виписки із щоденника 39-річного лейтенанта Миколи Хоменка, який з 1938 по 1946 роки перебував на службі в Червоній армії. «З щоденників Хоменка видно справжні настрої червоноармійців-фронтовиків у той час. Впродовж 1939-1947 років він вів щоденник, за висловлені у якому думки "антирадянського характеру" і був відданий під слідство у 1950 р. На слідстві Хоменко запевняв, що записи мали суто особистий характер — відображали його переживання, настрої, зокрема і під час служби в Червоній армії. Його засудили до 10 років таборів», — розповів керівник архіву Центру досліджень визвольного Андрій Усач.
Один із записів у щоденнику, визнаний «антирадянським», був зроблений 15 травня 1945 р., за кілька днів після капітуляції ІІІ Райху: «Весна этого года открывает новую эпоху, эпоху мира. Но что даст этот мир? Даст ли он покой, долгожданную много обещанную "зажиточную" жизнь. Ведь пролито много крови, погибли миллионы человеческих жизней, народ перенес неописуемое страдания. Получим ли мы возможность жить, наконец, для себя или снова борьба за кусок хлеба и снова то же сначала? Вот какие вопросы сейчас волнуют миллионы людей. Но почему я не вижу радости на лицах солдат и офицеров. Они серы и безрадостны. В самом деле, что ждет каждого из нас по возвращени на родину? Каждого ожидает борьба за кусок хлеба и драные штаны, бесконечное соревнование и ударничество до удара, нервная беспокойная жизнь для государства, а не для себя и семьи».
У записі від 31 грудня 1946 р. Хоменко визнавав, що його передчуття цілком справдились: «Возвращаясь домой с фронта после этой громкой победы, мы ждали изменения к лучшему, смягчения диктатуры и гнета, но все остается без изменений».
Окрім самого щоденника на Е-архіві опубліковано також протоколи допитів Миколи Хоменка, поставнови про арешт, заключення прокурорів, докладні записки радянських спецслужб, обвинувальний вирок і т.п.
Значну частину колекції документів займають листи отця Осипа Кладочного, який був секретарем митрополита УГКЦ Андрея Шептицького і на
його прохання відправився до Києва через Вінницю та Житомир, щоб з’ясувати, як живуть українців на окупованих землях.
Ось деякі уривки з листів о. Кладочного: «…в Києві немає чого їсти і люди пухнуть з голоду. Мені розповідав один лікар – Пухаревський, що в Києві щодня помирає близько 200 людей від голоду», «Населення міста Києва рятуючись від голоду йде на сотні кілометрів від Києва із саночками, обмінюють все що можуть і везуть муку та ін. в Київ, але не завжди вдається їм це все довезти, дуже часто в них відбирають».
Крім цього отець подає відомості про політичні репресії власне супроти українців, а також інформацію про підпільну роботу НКВД: «Політичне положення фатальне. Репресії такі, що люди згадують з тугою большевиків… В часописах і через радіо товчуть, що злочином є, коли хто з українців хоче своєї держави…НКВД вже не робить саботажів з домами, але зате мордують людей по домах (замордовано ножами Ревуцького і його жінку) і енкаведисти втискаються до Гестапо і там діють проти українців».
Також опубліковано щоденники німецьких офіцерів та солдатів, що були захоплені під час боїв на Південно-Західному фронті. Як розповів директор Архіву СБУ Андрій Когут, один із них розповідає про перші дні окупації Києва: «Німецький офіцер, описує власні спостереження та емоції від захоплення міста, враження від спілкування з киянами. Він зазначає, що місцеві мешканці повідомляли їх про замінування відступаючою Червоною армією багатьох будівель та місць. Зазначає про страх спілкування киян з німцями та пояснює це наслідками більшовицького терору. Інший витяг зі щоденника єфрейтора радіозв’язку під Вовчанськом (Харківська обл.) свідчить про те як німецькі солдати оцінювали умови війни на Східному фронті»
Колекцію документів можна переглянути на сайті Електронного архіву визвольного руху avr.org.ua за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=907&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
Друга Світова в нотатках очевидців — Архів СБУ спільно з Центром досліджень визвольного руху публікують у відкритому доступі щоденники,
спогади та листи про реалії служби в Червоній армії, німецьких концтаборів та життя окупованої України.
Колекція з 87 документів містить щоденник лейтенанта Червоної армії Миколи Хоменка, за нібито антирадянські вислови в якому його засудили до 10 років таборів, щоденник-спогад генерал-майора Червоної армії Тонконогова Якова про його перебування у концентраційному таборі Дахау, листи о. Осипа Кладочного про життя окупованих Вінниці, Житомира та Києва, а також щоденники німецьких офіцерів та солдатів та ін.
Цікавими виписки із щоденника 39-річного лейтенанта Миколи Хоменка, який з 1938 по 1946 роки перебував на службі в Червоній армії. «З щоденників Хоменка видно справжні настрої червоноармійців-фронтовиків у той час. Впродовж 1939-1947 років він вів щоденник, за висловлені у якому думки "антирадянського характеру" і був відданий під слідство у 1950 р. На слідстві Хоменко запевняв, що записи мали суто особистий характер — відображали його переживання, настрої, зокрема і під час служби в Червоній армії. Його засудили до 10 років таборів», — розповів керівник архіву Центру досліджень визвольного Андрій Усач.
Один із записів у щоденнику, визнаний «антирадянським», був зроблений 15 травня 1945 р., за кілька днів після капітуляції ІІІ Райху: «Весна этого года открывает новую эпоху, эпоху мира. Но что даст этот мир? Даст ли он покой, долгожданную много обещанную "зажиточную" жизнь. Ведь пролито много крови, погибли миллионы человеческих жизней, народ перенес неописуемое страдания. Получим ли мы возможность жить, наконец, для себя или снова борьба за кусок хлеба и снова то же сначала? Вот какие вопросы сейчас волнуют миллионы людей. Но почему я не вижу радости на лицах солдат и офицеров. Они серы и безрадостны. В самом деле, что ждет каждого из нас по возвращени на родину? Каждого ожидает борьба за кусок хлеба и драные штаны, бесконечное соревнование и ударничество до удара, нервная беспокойная жизнь для государства, а не для себя и семьи».
У записі від 31 грудня 1946 р. Хоменко визнавав, що його передчуття цілком справдились: «Возвращаясь домой с фронта после этой громкой победы, мы ждали изменения к лучшему, смягчения диктатуры и гнета, но все остается без изменений».
Окрім самого щоденника на Е-архіві опубліковано також протоколи допитів Миколи Хоменка, поставнови про арешт, заключення прокурорів, докладні записки радянських спецслужб, обвинувальний вирок і т.п.
Значну частину колекції документів займають листи отця Осипа Кладочного, який був секретарем митрополита УГКЦ Андрея Шептицького і на
його прохання відправився до Києва через Вінницю та Житомир, щоб з’ясувати, як живуть українців на окупованих землях.
Ось деякі уривки з листів о. Кладочного: «…в Києві немає чого їсти і люди пухнуть з голоду. Мені розповідав один лікар – Пухаревський, що в Києві щодня помирає близько 200 людей від голоду», «Населення міста Києва рятуючись від голоду йде на сотні кілометрів від Києва із саночками, обмінюють все що можуть і везуть муку та ін. в Київ, але не завжди вдається їм це все довезти, дуже часто в них відбирають».
Крім цього отець подає відомості про політичні репресії власне супроти українців, а також інформацію про підпільну роботу НКВД: «Політичне положення фатальне. Репресії такі, що люди згадують з тугою большевиків… В часописах і через радіо товчуть, що злочином є, коли хто з українців хоче своєї держави…НКВД вже не робить саботажів з домами, але зате мордують людей по домах (замордовано ножами Ревуцького і його жінку) і енкаведисти втискаються до Гестапо і там діють проти українців».
Також опубліковано щоденники німецьких офіцерів та солдатів, що були захоплені під час боїв на Південно-Західному фронті. Як розповів директор Архіву СБУ Андрій Когут, один із них розповідає про перші дні окупації Києва: «Німецький офіцер, описує власні спостереження та емоції від захоплення міста, враження від спілкування з киянами. Він зазначає, що місцеві мешканці повідомляли їх про замінування відступаючою Червоною армією багатьох будівель та місць. Зазначає про страх спілкування киян з німцями та пояснює це наслідками більшовицького терору. Інший витяг зі щоденника єфрейтора радіозв’язку під Вовчанськом (Харківська обл.) свідчить про те як німецькі солдати оцінювали умови війни на Східному фронті»
Колекцію документів можна переглянути на сайті Електронного архіву визвольного руху avr.org.ua за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=907&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1