Друга Світова в нотатках очевидців — Архів СБУ спільно з Центром досліджень визвольного руху публікують у відкритому доступі щоденники,
спогади та листи про реалії служби в Червоній армії, німецьких концтаборів та життя окупованої України.
Колекція з 87 документів містить щоденник лейтенанта Червоної армії Миколи Хоменка, за нібито антирадянські вислови в якому його засудили до 10 років таборів, щоденник-спогад генерал-майора Червоної армії Тонконогова Якова про його перебування у концентраційному таборі Дахау, листи о. Осипа Кладочного про життя окупованих Вінниці, Житомира та Києва, а також щоденники німецьких офіцерів та солдатів та ін.
Цікавими виписки із щоденника 39-річного лейтенанта Миколи Хоменка, який з 1938 по 1946 роки перебував на службі в Червоній армії. «З щоденників Хоменка видно справжні настрої червоноармійців-фронтовиків у той час. Впродовж 1939-1947 років він вів щоденник, за висловлені у якому думки "антирадянського характеру" і був відданий під слідство у 1950 р. На слідстві Хоменко запевняв, що записи мали суто особистий характер — відображали його переживання, настрої, зокрема і під час служби в Червоній армії. Його засудили до 10 років таборів», — розповів керівник архіву Центру досліджень визвольного Андрій Усач.
Один із записів у щоденнику, визнаний «антирадянським», був зроблений 15 травня 1945 р., за кілька днів після капітуляції ІІІ Райху: «Весна этого года открывает новую эпоху, эпоху мира. Но что даст этот мир? Даст ли он покой, долгожданную много обещанную "зажиточную" жизнь. Ведь пролито много крови, погибли миллионы человеческих жизней, народ перенес неописуемое страдания. Получим ли мы возможность жить, наконец, для себя или снова борьба за кусок хлеба и снова то же сначала? Вот какие вопросы сейчас волнуют миллионы людей. Но почему я не вижу радости на лицах солдат и офицеров. Они серы и безрадостны. В самом деле, что ждет каждого из нас по возвращени на родину? Каждого ожидает борьба за кусок хлеба и драные штаны, бесконечное соревнование и ударничество до удара, нервная беспокойная жизнь для государства, а не для себя и семьи».
У записі від 31 грудня 1946 р. Хоменко визнавав, що його передчуття цілком справдились: «Возвращаясь домой с фронта после этой громкой победы, мы ждали изменения к лучшему, смягчения диктатуры и гнета, но все остается без изменений».
Окрім самого щоденника на Е-архіві опубліковано також протоколи допитів Миколи Хоменка, поставнови про арешт, заключення прокурорів, докладні записки радянських спецслужб, обвинувальний вирок і т.п.
Значну частину колекції документів займають листи отця Осипа Кладочного, який був секретарем митрополита УГКЦ Андрея Шептицького і на
його прохання відправився до Києва через Вінницю та Житомир, щоб з’ясувати, як живуть українців на окупованих землях.
Ось деякі уривки з листів о. Кладочного: «…в Києві немає чого їсти і люди пухнуть з голоду. Мені розповідав один лікар – Пухаревський, що в Києві щодня помирає близько 200 людей від голоду», «Населення міста Києва рятуючись від голоду йде на сотні кілометрів від Києва із саночками, обмінюють все що можуть і везуть муку та ін. в Київ, але не завжди вдається їм це все довезти, дуже часто в них відбирають».
Крім цього отець подає відомості про політичні репресії власне супроти українців, а також інформацію про підпільну роботу НКВД: «Політичне положення фатальне. Репресії такі, що люди згадують з тугою большевиків… В часописах і через радіо товчуть, що злочином є, коли хто з українців хоче своєї держави…НКВД вже не робить саботажів з домами, але зате мордують людей по домах (замордовано ножами Ревуцького і його жінку) і енкаведисти втискаються до Гестапо і там діють проти українців».
Також опубліковано щоденники німецьких офіцерів та солдатів, що були захоплені під час боїв на Південно-Західному фронті. Як розповів директор Архіву СБУ Андрій Когут, один із них розповідає про перші дні окупації Києва: «Німецький офіцер, описує власні спостереження та емоції від захоплення міста, враження від спілкування з киянами. Він зазначає, що місцеві мешканці повідомляли їх про замінування відступаючою Червоною армією багатьох будівель та місць. Зазначає про страх спілкування киян з німцями та пояснює це наслідками більшовицького терору. Інший витяг зі щоденника єфрейтора радіозв’язку під Вовчанськом (Харківська обл.) свідчить про те як німецькі солдати оцінювали умови війни на Східному фронті»
Колекцію документів можна переглянути на сайті Електронного архіву визвольного руху avr.org.ua за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=907&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
Друга Світова в нотатках очевидців — Архів СБУ спільно з Центром досліджень визвольного руху публікують у відкритому доступі щоденники,
спогади та листи про реалії служби в Червоній армії, німецьких концтаборів та життя окупованої України.
Колекція з 87 документів містить щоденник лейтенанта Червоної армії Миколи Хоменка, за нібито антирадянські вислови в якому його засудили до 10 років таборів, щоденник-спогад генерал-майора Червоної армії Тонконогова Якова про його перебування у концентраційному таборі Дахау, листи о. Осипа Кладочного про життя окупованих Вінниці, Житомира та Києва, а також щоденники німецьких офіцерів та солдатів та ін.
Цікавими виписки із щоденника 39-річного лейтенанта Миколи Хоменка, який з 1938 по 1946 роки перебував на службі в Червоній армії. «З щоденників Хоменка видно справжні настрої червоноармійців-фронтовиків у той час. Впродовж 1939-1947 років він вів щоденник, за висловлені у якому думки "антирадянського характеру" і був відданий під слідство у 1950 р. На слідстві Хоменко запевняв, що записи мали суто особистий характер — відображали його переживання, настрої, зокрема і під час служби в Червоній армії. Його засудили до 10 років таборів», — розповів керівник архіву Центру досліджень визвольного Андрій Усач.
Один із записів у щоденнику, визнаний «антирадянським», був зроблений 15 травня 1945 р., за кілька днів після капітуляції ІІІ Райху: «Весна этого года открывает новую эпоху, эпоху мира. Но что даст этот мир? Даст ли он покой, долгожданную много обещанную "зажиточную" жизнь. Ведь пролито много крови, погибли миллионы человеческих жизней, народ перенес неописуемое страдания. Получим ли мы возможность жить, наконец, для себя или снова борьба за кусок хлеба и снова то же сначала? Вот какие вопросы сейчас волнуют миллионы людей. Но почему я не вижу радости на лицах солдат и офицеров. Они серы и безрадостны. В самом деле, что ждет каждого из нас по возвращени на родину? Каждого ожидает борьба за кусок хлеба и драные штаны, бесконечное соревнование и ударничество до удара, нервная беспокойная жизнь для государства, а не для себя и семьи».
У записі від 31 грудня 1946 р. Хоменко визнавав, що його передчуття цілком справдились: «Возвращаясь домой с фронта после этой громкой победы, мы ждали изменения к лучшему, смягчения диктатуры и гнета, но все остается без изменений».
Окрім самого щоденника на Е-архіві опубліковано також протоколи допитів Миколи Хоменка, поставнови про арешт, заключення прокурорів, докладні записки радянських спецслужб, обвинувальний вирок і т.п.
Значну частину колекції документів займають листи отця Осипа Кладочного, який був секретарем митрополита УГКЦ Андрея Шептицького і на
його прохання відправився до Києва через Вінницю та Житомир, щоб з’ясувати, як живуть українців на окупованих землях.
Ось деякі уривки з листів о. Кладочного: «…в Києві немає чого їсти і люди пухнуть з голоду. Мені розповідав один лікар – Пухаревський, що в Києві щодня помирає близько 200 людей від голоду», «Населення міста Києва рятуючись від голоду йде на сотні кілометрів від Києва із саночками, обмінюють все що можуть і везуть муку та ін. в Київ, але не завжди вдається їм це все довезти, дуже часто в них відбирають».
Крім цього отець подає відомості про політичні репресії власне супроти українців, а також інформацію про підпільну роботу НКВД: «Політичне положення фатальне. Репресії такі, що люди згадують з тугою большевиків… В часописах і через радіо товчуть, що злочином є, коли хто з українців хоче своєї держави…НКВД вже не робить саботажів з домами, але зате мордують людей по домах (замордовано ножами Ревуцького і його жінку) і енкаведисти втискаються до Гестапо і там діють проти українців».
Також опубліковано щоденники німецьких офіцерів та солдатів, що були захоплені під час боїв на Південно-Західному фронті. Як розповів директор Архіву СБУ Андрій Когут, один із них розповідає про перші дні окупації Києва: «Німецький офіцер, описує власні спостереження та емоції від захоплення міста, враження від спілкування з киянами. Він зазначає, що місцеві мешканці повідомляли їх про замінування відступаючою Червоною армією багатьох будівель та місць. Зазначає про страх спілкування киян з німцями та пояснює це наслідками більшовицького терору. Інший витяг зі щоденника єфрейтора радіозв’язку під Вовчанськом (Харківська обл.) свідчить про те як німецькі солдати оцінювали умови війни на Східному фронті»
Колекцію документів можна переглянути на сайті Електронного архіву визвольного руху avr.org.ua за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=907&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
1 травня 1966 року над будівлею Київського інституту народного господарства замайорів національний синьо-жовтий-прапор. Галузевий державний архів СБУ спільно з Електронним архівом українського визвольного руху опублікували матеріали архівної кримінальної справи КГБ на виконавців цього акту протесту.
Розслідуванням «теракту» зайнявся КГБ. Слідчі встановили, що організаторами акції були сусіди по гуртожитку: уродженець Одеси майстер-сантехнік Георгій Москаленко та уродженець Київщини слюсар-зварювальник Віктор Кукса.
30 квітня 1966 року вони придбали в Жовтневому універмазі два шарфи – жовтогарячого й синього кольору – та в себе в кімнаті зшили з них український прапор. На полотнище прикріпили вирізаний тризуб і зробили напис «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито! ДПУ». Напис «ДПУ», тобто «Демократична партія України», мав переконати громадян, які його побачать, що в Києві діє організація, що бореться за самостійну Україну.
У ніч на 1 травня 1966 року в день, коли на центральних вулицях Києва очікувалися комуністичні демонстрації до Дня солідарності трудящих, Москаленко й Кукса вивісили прапор над будівлею центрального корпусу Київського інституту народного господарства (нині – Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана), студентом 5 курсу якого був Москаленко.
Москаленко, озброєний саморобним пістолетом і «коктейлем Молотова», стояв на чатах біля пожежної драбини, в той час, як Кукса піднявся на дах, скинув і порвав червоний стяг і встановив синьо-жовте полотнище.
КГБ розцінив цей «злочин» як такий, що «підриває радянську владу» і негайно почав розслідування, в ході якого назбирав матеріалів аж на три томи. Ці документи вперше стають доступними онлайн для всіх охочих на сайті Електронного архіву українського визвольного руху avr.org.ua за посиланням http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=867
Георгія Москаленка й Віктора Куксу затримали 21 лютого 1967 року. Їх обох засудили за статтями 62 частина перша і 222 частини перша і друга Кримінального кодексу УРСР. Москаленко одержав три, а Кукса – два роки ув’язнення в колонії суворого режиму.
1 травня 1966 року над будівлею Київського інституту народного господарства замайорів національний синьо-жовтий-прапор. Галузевий державний архів СБУ спільно з Електронним архівом українського визвольного руху опублікували матеріали архівної кримінальної справи КГБ на виконавців цього акту протесту.
Розслідуванням «теракту» зайнявся КГБ. Слідчі встановили, що організаторами акції були сусіди по гуртожитку: уродженець Одеси майстер-сантехнік Георгій Москаленко та уродженець Київщини слюсар-зварювальник Віктор Кукса.
30 квітня 1966 року вони придбали в Жовтневому універмазі два шарфи – жовтогарячого й синього кольору – та в себе в кімнаті зшили з них український прапор. На полотнище прикріпили вирізаний тризуб і зробили напис «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито! ДПУ». Напис «ДПУ», тобто «Демократична партія України», мав переконати громадян, які його побачать, що в Києві діє організація, що бореться за самостійну Україну.
У ніч на 1 травня 1966 року в день, коли на центральних вулицях Києва очікувалися комуністичні демонстрації до Дня солідарності трудящих, Москаленко й Кукса вивісили прапор над будівлею центрального корпусу Київського інституту народного господарства (нині – Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана), студентом 5 курсу якого був Москаленко.
Москаленко, озброєний саморобним пістолетом і «коктейлем Молотова», стояв на чатах біля пожежної драбини, в той час, як Кукса піднявся на дах, скинув і порвав червоний стяг і встановив синьо-жовте полотнище.
КГБ розцінив цей «злочин» як такий, що «підриває радянську владу» і негайно почав розслідування, в ході якого назбирав матеріалів аж на три томи. Ці документи вперше стають доступними онлайн для всіх охочих на сайті Електронного архіву українського визвольного руху avr.org.ua за посиланням http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=867
Георгія Москаленка й Віктора Куксу затримали 21 лютого 1967 року. Їх обох засудили за статтями 62 частина перша і 222 частини перша і друга Кримінального кодексу УРСР. Москаленко одержав три, а Кукса – два роки ув’язнення в колонії суворого режиму.
Відтепер онлайн доступні документальні свідчення про помилки будівництва і проблеми на Чорнобильській АЕС
До 30-их роковин Чорнобильської трагедії Архів СБУ спільно з Центром досліджень визвольного руху публікують колекцію документів про проблеми під час будівництва станції, поганий відбір і навчання працівників, порядок дій при ліквідації аварії та інші раніше закриті від людей документи.
Заступник директора Архіву СБУ Володимир Бірчак розповідає, що колекцію із 32-х документів розділили на три тематичні блоки:
1. «Проектування та будівництво Чорнобильської АЕС» — представлено рапорти контррозвідників та агентурні донесення, в яких йдеться про низьку якість будівництва стратегічного об’єкта, відсутність належного контролю та нагляду за дотриманням виробничої безпеки з боку Управління будівництва АЕС тресту «Кременчукгесбуд», незадовільний відбір, навчання та розстановку персоналу атомної електростанції, високий відсоток травматизму серед будівельників.
2. «Чорнобильська аварія: хронологія подій та етапи ліквідації» — розкриває роль “органів” у розслідуванні причин катастрофи, висвітлює заходи з ліквідації аварії упродовж квітня-листопада 1986 року (будівництво об’єкту «Укриття», результати моніторингу радіоактивного забруднення, порядок відселення людей з 30-кілометрової зони тощо).
3. «Реакція українського населення та світової громадськості на Чорнобильську трагедію» — як різні групи реагували після оприлюднення інформації про масштабне «ядерне лихо».
«Архівні документи свідчать про те, що з самого моменту початку будівництва Чорнобильська АЕС була приречена на аварійність. Можемо ствердити, що ключовою причиною аварії був комуністичний радянський режим, завдяки якому стало можливим нехтування і проектними вимогами, і технікою безпеки, і навіть загрозливими повідомленнями КГБ про критичні недоліки в будівництві та роботі ЧАЕС», — пояснює директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Над створенням он-лайн колекції працювали: заступник директора Архіву СБУ Володимир Бірчак, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Роман Тютенко та члени родини начальника штабу АН УСРС Морєва А.В. (1949-2016).
Колекцію документів можна переглянути на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=867.
28 квітня історик Володимир В’ятрович прочитає публічну лекцію до 30-річчя Чорнобиля «Катастрофа ім. Леніна: Чорнобиль в документах КГБ» (о 18.30 в Українському кризовому медіацентрі (Київ, вул. Хрещатик 2)
До 29 квітня у Києві триває документальна інсталяція “Під саркофагом”. За локацію проекту взято підземний перехід (між Українським домом та Національною філармонією) — місце, яке дозволяє відчути ефект перебування у замкненому просторі зони ураження або ширше — закритого від світу СРСР.
Як відомо, 26 квітня минає тридцята річниця найбільшої в світовій атомній енергетиці аварія на Чорнобильській АЕС. Історики, які працювали з архівами КҐБ тих часів переконані, що причини аварії далеко не техногенного характеру, а коріння — у системі управління країною. Цьогоріч також планується видання збірника документів про Чорнобильську трагедію, підготованого Українським інститутом національної памʼяті, Галузевим державним архівом Служби безпеки України та Інститутом історії України Національної академії наук України.
Відтепер онлайн доступні документальні свідчення про помилки будівництва і проблеми на Чорнобильській АЕС
До 30-их роковин Чорнобильської трагедії Архів СБУ спільно з Центром досліджень визвольного руху публікують колекцію документів про проблеми під час будівництва станції, поганий відбір і навчання працівників, порядок дій при ліквідації аварії та інші раніше закриті від людей документи.
Заступник директора Архіву СБУ Володимир Бірчак розповідає, що колекцію із 32-х документів розділили на три тематичні блоки:
1. «Проектування та будівництво Чорнобильської АЕС» — представлено рапорти контррозвідників та агентурні донесення, в яких йдеться про низьку якість будівництва стратегічного об’єкта, відсутність належного контролю та нагляду за дотриманням виробничої безпеки з боку Управління будівництва АЕС тресту «Кременчукгесбуд», незадовільний відбір, навчання та розстановку персоналу атомної електростанції, високий відсоток травматизму серед будівельників.
2. «Чорнобильська аварія: хронологія подій та етапи ліквідації» — розкриває роль “органів” у розслідуванні причин катастрофи, висвітлює заходи з ліквідації аварії упродовж квітня-листопада 1986 року (будівництво об’єкту «Укриття», результати моніторингу радіоактивного забруднення, порядок відселення людей з 30-кілометрової зони тощо).
3. «Реакція українського населення та світової громадськості на Чорнобильську трагедію» — як різні групи реагували після оприлюднення інформації про масштабне «ядерне лихо».
«Архівні документи свідчать про те, що з самого моменту початку будівництва Чорнобильська АЕС була приречена на аварійність. Можемо ствердити, що ключовою причиною аварії був комуністичний радянський режим, завдяки якому стало можливим нехтування і проектними вимогами, і технікою безпеки, і навіть загрозливими повідомленнями КГБ про критичні недоліки в будівництві та роботі ЧАЕС», — пояснює директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Над створенням он-лайн колекції працювали: заступник директора Архіву СБУ Володимир Бірчак, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Роман Тютенко та члени родини начальника штабу АН УСРС Морєва А.В. (1949-2016).
Колекцію документів можна переглянути на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=867.
28 квітня історик Володимир В’ятрович прочитає публічну лекцію до 30-річчя Чорнобиля «Катастрофа ім. Леніна: Чорнобиль в документах КГБ» (о 18.30 в Українському кризовому медіацентрі (Київ, вул. Хрещатик 2)
До 29 квітня у Києві триває документальна інсталяція “Під саркофагом”. За локацію проекту взято підземний перехід (між Українським домом та Національною філармонією) — місце, яке дозволяє відчути ефект перебування у замкненому просторі зони ураження або ширше — закритого від світу СРСР.
Як відомо, 26 квітня минає тридцята річниця найбільшої в світовій атомній енергетиці аварія на Чорнобильській АЕС. Історики, які працювали з архівами КҐБ тих часів переконані, що причини аварії далеко не техногенного характеру, а коріння — у системі управління країною. Цьогоріч також планується видання збірника документів про Чорнобильську трагедію, підготованого Українським інститутом національної памʼяті, Галузевим державним архівом Служби безпеки України та Інститутом історії України Національної академії наук України.