1 травня 1966 року над будівлею Київського інституту народного господарства замайорів національний синьо-жовтий-прапор. Галузевий державний архів СБУ спільно з Електронним архівом українського визвольного руху опублікували матеріали архівної кримінальної справи КГБ на виконавців цього акту протесту.
Розслідуванням «теракту» зайнявся КГБ. Слідчі встановили, що організаторами акції були сусіди по гуртожитку: уродженець Одеси майстер-сантехнік Георгій Москаленко та уродженець Київщини слюсар-зварювальник Віктор Кукса.
30 квітня 1966 року вони придбали в Жовтневому універмазі два шарфи – жовтогарячого й синього кольору – та в себе в кімнаті зшили з них український прапор. На полотнище прикріпили вирізаний тризуб і зробили напис «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито! ДПУ». Напис «ДПУ», тобто «Демократична партія України», мав переконати громадян, які його побачать, що в Києві діє організація, що бореться за самостійну Україну.
У ніч на 1 травня 1966 року в день, коли на центральних вулицях Києва очікувалися комуністичні демонстрації до Дня солідарності трудящих, Москаленко й Кукса вивісили прапор над будівлею центрального корпусу Київського інституту народного господарства (нині – Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана), студентом 5 курсу якого був Москаленко.
Москаленко, озброєний саморобним пістолетом і «коктейлем Молотова», стояв на чатах біля пожежної драбини, в той час, як Кукса піднявся на дах, скинув і порвав червоний стяг і встановив синьо-жовте полотнище.
КГБ розцінив цей «злочин» як такий, що «підриває радянську владу» і негайно почав розслідування, в ході якого назбирав матеріалів аж на три томи. Ці документи вперше стають доступними онлайн для всіх охочих на сайті Електронного архіву українського визвольного руху avr.org.ua за посиланням http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=867
Георгія Москаленка й Віктора Куксу затримали 21 лютого 1967 року. Їх обох засудили за статтями 62 частина перша і 222 частини перша і друга Кримінального кодексу УРСР. Москаленко одержав три, а Кукса – два роки ув’язнення в колонії суворого режиму.
1 травня 1966 року над будівлею Київського інституту народного господарства замайорів національний синьо-жовтий-прапор. Галузевий державний архів СБУ спільно з Електронним архівом українського визвольного руху опублікували матеріали архівної кримінальної справи КГБ на виконавців цього акту протесту.
Розслідуванням «теракту» зайнявся КГБ. Слідчі встановили, що організаторами акції були сусіди по гуртожитку: уродженець Одеси майстер-сантехнік Георгій Москаленко та уродженець Київщини слюсар-зварювальник Віктор Кукса.
30 квітня 1966 року вони придбали в Жовтневому універмазі два шарфи – жовтогарячого й синього кольору – та в себе в кімнаті зшили з них український прапор. На полотнище прикріпили вирізаний тризуб і зробили напис «Ще не вмерла Україна, ще її не вбито! ДПУ». Напис «ДПУ», тобто «Демократична партія України», мав переконати громадян, які його побачать, що в Києві діє організація, що бореться за самостійну Україну.
У ніч на 1 травня 1966 року в день, коли на центральних вулицях Києва очікувалися комуністичні демонстрації до Дня солідарності трудящих, Москаленко й Кукса вивісили прапор над будівлею центрального корпусу Київського інституту народного господарства (нині – Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана), студентом 5 курсу якого був Москаленко.
Москаленко, озброєний саморобним пістолетом і «коктейлем Молотова», стояв на чатах біля пожежної драбини, в той час, як Кукса піднявся на дах, скинув і порвав червоний стяг і встановив синьо-жовте полотнище.
КГБ розцінив цей «злочин» як такий, що «підриває радянську владу» і негайно почав розслідування, в ході якого назбирав матеріалів аж на три томи. Ці документи вперше стають доступними онлайн для всіх охочих на сайті Електронного архіву українського визвольного руху avr.org.ua за посиланням http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=867
Георгія Москаленка й Віктора Куксу затримали 21 лютого 1967 року. Їх обох засудили за статтями 62 частина перша і 222 частини перша і друга Кримінального кодексу УРСР. Москаленко одержав три, а Кукса – два роки ув’язнення в колонії суворого режиму.
Відтепер онлайн доступні документальні свідчення про помилки будівництва і проблеми на Чорнобильській АЕС
До 30-их роковин Чорнобильської трагедії Архів СБУ спільно з Центром досліджень визвольного руху публікують колекцію документів про проблеми під час будівництва станції, поганий відбір і навчання працівників, порядок дій при ліквідації аварії та інші раніше закриті від людей документи.
Заступник директора Архіву СБУ Володимир Бірчак розповідає, що колекцію із 32-х документів розділили на три тематичні блоки:
1. «Проектування та будівництво Чорнобильської АЕС» — представлено рапорти контррозвідників та агентурні донесення, в яких йдеться про низьку якість будівництва стратегічного об’єкта, відсутність належного контролю та нагляду за дотриманням виробничої безпеки з боку Управління будівництва АЕС тресту «Кременчукгесбуд», незадовільний відбір, навчання та розстановку персоналу атомної електростанції, високий відсоток травматизму серед будівельників.
2. «Чорнобильська аварія: хронологія подій та етапи ліквідації» — розкриває роль “органів” у розслідуванні причин катастрофи, висвітлює заходи з ліквідації аварії упродовж квітня-листопада 1986 року (будівництво об’єкту «Укриття», результати моніторингу радіоактивного забруднення, порядок відселення людей з 30-кілометрової зони тощо).
3. «Реакція українського населення та світової громадськості на Чорнобильську трагедію» — як різні групи реагували після оприлюднення інформації про масштабне «ядерне лихо».
«Архівні документи свідчать про те, що з самого моменту початку будівництва Чорнобильська АЕС була приречена на аварійність. Можемо ствердити, що ключовою причиною аварії був комуністичний радянський режим, завдяки якому стало можливим нехтування і проектними вимогами, і технікою безпеки, і навіть загрозливими повідомленнями КГБ про критичні недоліки в будівництві та роботі ЧАЕС», — пояснює директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Над створенням он-лайн колекції працювали: заступник директора Архіву СБУ Володимир Бірчак, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Роман Тютенко та члени родини начальника штабу АН УСРС Морєва А.В. (1949-2016).
Колекцію документів можна переглянути на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=867.
28 квітня історик Володимир В’ятрович прочитає публічну лекцію до 30-річчя Чорнобиля «Катастрофа ім. Леніна: Чорнобиль в документах КГБ» (о 18.30 в Українському кризовому медіацентрі (Київ, вул. Хрещатик 2)
До 29 квітня у Києві триває документальна інсталяція “Під саркофагом”. За локацію проекту взято підземний перехід (між Українським домом та Національною філармонією) — місце, яке дозволяє відчути ефект перебування у замкненому просторі зони ураження або ширше — закритого від світу СРСР.
Як відомо, 26 квітня минає тридцята річниця найбільшої в світовій атомній енергетиці аварія на Чорнобильській АЕС. Історики, які працювали з архівами КҐБ тих часів переконані, що причини аварії далеко не техногенного характеру, а коріння — у системі управління країною. Цьогоріч також планується видання збірника документів про Чорнобильську трагедію, підготованого Українським інститутом національної памʼяті, Галузевим державним архівом Служби безпеки України та Інститутом історії України Національної академії наук України.
Відтепер онлайн доступні документальні свідчення про помилки будівництва і проблеми на Чорнобильській АЕС
До 30-их роковин Чорнобильської трагедії Архів СБУ спільно з Центром досліджень визвольного руху публікують колекцію документів про проблеми під час будівництва станції, поганий відбір і навчання працівників, порядок дій при ліквідації аварії та інші раніше закриті від людей документи.
Заступник директора Архіву СБУ Володимир Бірчак розповідає, що колекцію із 32-х документів розділили на три тематичні блоки:
1. «Проектування та будівництво Чорнобильської АЕС» — представлено рапорти контррозвідників та агентурні донесення, в яких йдеться про низьку якість будівництва стратегічного об’єкта, відсутність належного контролю та нагляду за дотриманням виробничої безпеки з боку Управління будівництва АЕС тресту «Кременчукгесбуд», незадовільний відбір, навчання та розстановку персоналу атомної електростанції, високий відсоток травматизму серед будівельників.
2. «Чорнобильська аварія: хронологія подій та етапи ліквідації» — розкриває роль “органів” у розслідуванні причин катастрофи, висвітлює заходи з ліквідації аварії упродовж квітня-листопада 1986 року (будівництво об’єкту «Укриття», результати моніторингу радіоактивного забруднення, порядок відселення людей з 30-кілометрової зони тощо).
3. «Реакція українського населення та світової громадськості на Чорнобильську трагедію» — як різні групи реагували після оприлюднення інформації про масштабне «ядерне лихо».
«Архівні документи свідчать про те, що з самого моменту початку будівництва Чорнобильська АЕС була приречена на аварійність. Можемо ствердити, що ключовою причиною аварії був комуністичний радянський режим, завдяки якому стало можливим нехтування і проектними вимогами, і технікою безпеки, і навіть загрозливими повідомленнями КГБ про критичні недоліки в будівництві та роботі ЧАЕС», — пояснює директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Над створенням он-лайн колекції працювали: заступник директора Архіву СБУ Володимир Бірчак, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Роман Тютенко та члени родини начальника штабу АН УСРС Морєва А.В. (1949-2016).
Колекцію документів можна переглянути на Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=867.
28 квітня історик Володимир В’ятрович прочитає публічну лекцію до 30-річчя Чорнобиля «Катастрофа ім. Леніна: Чорнобиль в документах КГБ» (о 18.30 в Українському кризовому медіацентрі (Київ, вул. Хрещатик 2)
До 29 квітня у Києві триває документальна інсталяція “Під саркофагом”. За локацію проекту взято підземний перехід (між Українським домом та Національною філармонією) — місце, яке дозволяє відчути ефект перебування у замкненому просторі зони ураження або ширше — закритого від світу СРСР.
Як відомо, 26 квітня минає тридцята річниця найбільшої в світовій атомній енергетиці аварія на Чорнобильській АЕС. Історики, які працювали з архівами КҐБ тих часів переконані, що причини аварії далеко не техногенного характеру, а коріння — у системі управління країною. Цьогоріч також планується видання збірника документів про Чорнобильську трагедію, підготованого Українським інститутом національної памʼяті, Галузевим державним архівом Служби безпеки України та Інститутом історії України Національної академії наук України.
Документи про підпільницю ОУН «Орисю» — Олену Андрущак — публікують в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua. Цьогоріч 6 квітня їй виповнюється 92 роки. «Орися» вісім років перебувала в заслання. підпіллі ОУН, а потім радянські спецслужби її заарештували та відправили на заслання.
Про те, що Олена Андрущак — та сама підпільниця «Орися», на згадки про яку історики та архівісти неодноразово натрапляли в різних документах, довідалися лише влітку минулого року. Тоді бідон з документами референтури Служби безпеки ОУН Сокальської округи відкопали на Жовківщині (Львівська область), де і виявили автобіографію Олени Андрущак з
підписом «Орися».
«В бідоні з документами наші історики виявили автобіографії 70-ти учасників та учасниць українського підпілля, підписані псевдо. Майже усіх вдалося ідентифікувати, але лише Олена Андрущак, на щастя, досі жива і сьогодні святкує 92-річчя», — розповідає керівник архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.
Опублікована колекція містить 42 документи з архівно-кримінальної та контрольно-наглядової справ, заведених на Олену Андрущак, з Архіву управління СБУ у Львівській області, а також її автобіографію з відкопаного на Жовківщині архіву.
Тут можна знайти, наприклад, акти з обшуків дому підпільниці, вирок суду від 10 березня 1952 року, довідка в справі вивезення її в східні області СССР та інші документи.
Переглянути колекцію документів можна на сайті Е-архіву за посиланням.
Олена Андрущак вступила в Організацію українських націоналістів у 1941 році, коли їй було 17 років. У 1952 році їй присудили 25 років таборів, з яких вона відсиділа п’ять — у Норильську Красноярського краю Росії була підсобником на будівництві, в Мордовії — швеєю. Була учасницею Норильського повстання. Як відомо повстання, що тоді сколихнули ГУЛАГ врешті призвели до його ліквідації. Зараз жінка проживає в селі Сілець Сокальського району на Львівщині.
Документи про підпільницю ОУН «Орисю» — Олену Андрущак — публікують в Електронному архіві визвольного руху avr.org.ua. Цьогоріч 6 квітня їй виповнюється 92 роки. «Орися» вісім років перебувала в заслання. підпіллі ОУН, а потім радянські спецслужби її заарештували та відправили на заслання.
Про те, що Олена Андрущак — та сама підпільниця «Орися», на згадки про яку історики та архівісти неодноразово натрапляли в різних документах, довідалися лише влітку минулого року. Тоді бідон з документами референтури Служби безпеки ОУН Сокальської округи відкопали на Жовківщині (Львівська область), де і виявили автобіографію Олени Андрущак з
підписом «Орися».
«В бідоні з документами наші історики виявили автобіографії 70-ти учасників та учасниць українського підпілля, підписані псевдо. Майже усіх вдалося ідентифікувати, але лише Олена Андрущак, на щастя, досі жива і сьогодні святкує 92-річчя», — розповідає керівник архіву Центру досліджень визвольного руху Андрій Усач.
Опублікована колекція містить 42 документи з архівно-кримінальної та контрольно-наглядової справ, заведених на Олену Андрущак, з Архіву управління СБУ у Львівській області, а також її автобіографію з відкопаного на Жовківщині архіву.
Тут можна знайти, наприклад, акти з обшуків дому підпільниці, вирок суду від 10 березня 1952 року, довідка в справі вивезення її в східні області СССР та інші документи.
Переглянути колекцію документів можна на сайті Е-архіву за посиланням.
Олена Андрущак вступила в Організацію українських націоналістів у 1941 році, коли їй було 17 років. У 1952 році їй присудили 25 років таборів, з яких вона відсиділа п’ять — у Норильську Красноярського краю Росії була підсобником на будівництві, в Мордовії — швеєю. Була учасницею Норильського повстання. Як відомо повстання, що тоді сколихнули ГУЛАГ врешті призвели до його ліквідації. Зараз жінка проживає в селі Сілець Сокальського району на Львівщині.