Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом Служби безпеки України публікує на сайті Е-архіву оцифровані примірники Протоколів засідань Оперативної групи бюро Київського міського комітету КПУ.
Оперативна група бюро Київського міського комітету КПУ була створена на початку травня 1986 року. Вона займалася питаннями, пов’язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Головне завдання Групи — вирішувати питання функціонування соціальної і транспортної інфраструктури у межах міста Києва та Київської області. А саме:
- створювати контрольно-пропускні пункти на в’їздах до Києва;
- формувати Штаби Цивільної оборони;
- контролювати дезінфекцію міст та проведення дозиметричного контролю;
- перевіряти виробничі приміщення і навчальні заклади;
- контролювати якість продукції на ярмарках;
- забезпечувати евакуацію, розміщення та забезпечення населення житлом і роботою;
- забезпечувати дезактивацію територій та техніки, що була задіяна для ліквідації наслідків.
Наприклад, одним із розпоряджень у протоколі №3 від 7 травня 1986 року Оперативна група вимагала: «категорично заборонити сушку білизни на відкритому повітрі. Посилити контроль за дотриманням даної вимоги». А в протоколі №2 засідання Оперативної групи бюро Київського міського комітету КПУ від 6 травня 1986 року була пропозиція: «дозволити у торговельній мережі продаж червоного вина і забезпечити додаткове отримання з відповідних фондів».
Денис Пасічник, координатор Електронного архіву, пояснює: «Документи містять інформацію про діяльність партійного керівництва Київської міської ради в умовах техногенної та екологічної катастрофи. Дають можливість дізнатися, які методи застосувала місцева влада для боротьби з наслідками аварії».
Частина оцифрованих матеріалів раніше була опублікована у збірнику документів «Чорнобильське досьє КҐБ». Книгу можна завантажити за посиланням.
Також на сайті Електронного архіву доступна до перегляду колекція документів про причини, перебіг та наслідки катастрофи «Чорнобильська трагедія — злочин радянської влади», оприлюднена у 2016 році.
Довідка: Чорнобильська трагедія — найбільша техногенна катастрофа за час існування ядерної енергетики, що сталася 26 квітня 1986 року о 01:25 неподалік м. Прип’ять. Вибух четвертого ядерного реактора Чорнобильської АЕС, спричинив викид радіоактивних речовин у повітря. Радянське керівництво намагалося приховати інформацію про вибух та справжні масштаби забруднення. Радіоактивний пил поширювався територією України, Білорусії (60%), Росії, країнами Європи, Прибалтики, Скандинавії. Понад 8 млн. осіб у перші дні аварії отримали значну дозу опромінення, близько 500 тисяч — померли від радіації. Значну частину населення було евакуйовано за межі 30-кілометрової зони — Чорнобильської зони відчуження.
Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом Служби безпеки України публікує на сайті Е-архіву оцифровані примірники Протоколів засідань Оперативної групи бюро Київського міського комітету КПУ.
Оперативна група бюро Київського міського комітету КПУ була створена на початку травня 1986 року. Вона займалася питаннями, пов’язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Головне завдання Групи — вирішувати питання функціонування соціальної і транспортної інфраструктури у межах міста Києва та Київської області. А саме:
- створювати контрольно-пропускні пункти на в’їздах до Києва;
- формувати Штаби Цивільної оборони;
- контролювати дезінфекцію міст та проведення дозиметричного контролю;
- перевіряти виробничі приміщення і навчальні заклади;
- контролювати якість продукції на ярмарках;
- забезпечувати евакуацію, розміщення та забезпечення населення житлом і роботою;
- забезпечувати дезактивацію територій та техніки, що була задіяна для ліквідації наслідків.
Наприклад, одним із розпоряджень у протоколі №3 від 7 травня 1986 року Оперативна група вимагала: «категорично заборонити сушку білизни на відкритому повітрі. Посилити контроль за дотриманням даної вимоги». А в протоколі №2 засідання Оперативної групи бюро Київського міського комітету КПУ від 6 травня 1986 року була пропозиція: «дозволити у торговельній мережі продаж червоного вина і забезпечити додаткове отримання з відповідних фондів».
Денис Пасічник, координатор Електронного архіву, пояснює: «Документи містять інформацію про діяльність партійного керівництва Київської міської ради в умовах техногенної та екологічної катастрофи. Дають можливість дізнатися, які методи застосувала місцева влада для боротьби з наслідками аварії».
Частина оцифрованих матеріалів раніше була опублікована у збірнику документів «Чорнобильське досьє КҐБ». Книгу можна завантажити за посиланням.
Також на сайті Електронного архіву доступна до перегляду колекція документів про причини, перебіг та наслідки катастрофи «Чорнобильська трагедія — злочин радянської влади», оприлюднена у 2016 році.
Довідка: Чорнобильська трагедія — найбільша техногенна катастрофа за час існування ядерної енергетики, що сталася 26 квітня 1986 року о 01:25 неподалік м. Прип’ять. Вибух четвертого ядерного реактора Чорнобильської АЕС, спричинив викид радіоактивних речовин у повітря. Радянське керівництво намагалося приховати інформацію про вибух та справжні масштаби забруднення. Радіоактивний пил поширювався територією України, Білорусії (60%), Росії, країнами Європи, Прибалтики, Скандинавії. Понад 8 млн. осіб у перші дні аварії отримали значну дозу опромінення, близько 500 тисяч — померли від радіації. Значну частину населення було евакуйовано за межі 30-кілометрової зони — Чорнобильської зони відчуження.
Центр досліджень визвольного руху підготував описи та опублікував на Е-архіві збірку листів Андрія Лівицького з колекції документів, раніше оцифрованої архівом Служби зовнішньої розвідки України.
Добірка документів публікується до дня народження Андрія Лівицького — громадського і політичного діяча, дипломата, члена Центральної Ради, прем’єр-міністра Уряду УНР, президента УНР в екзилі.
Збірка включає листування Андрія Лівицького з представниками Уряду УНР в екзилі, міністрами закордонних справ, представниками посольств та надзвичайних дипломатичних місій, очільниками Армій УНР — Мурським, Удовиченком, Токаржевським-Карашевичем, Прокоповичем, Пилипчуком, Забелло, Смаль-Стоцьким, Сальським, Мацієвичем, Шульгіним, Целевичем та ін.
Листи були вилучені радянськими спецслужбами: іноземним відділом контролю ОДПУ та відділом контррозвідувальної діяльності.
Листування дає можливість поглянути очима Лівицького на тогочасну геополітичну ситуацію. Документи інформують про український державотворчий рух того періоду, який привертав увагу таких країн як США, Англія, Німеччина, Франція, Італія, Польща, Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія та ін.. Розкриваються особливості функціонування Уряду УНР в екзилі: провадження зовнішньої та внутрішньої політики, організації дипломатичних та військових осередків, пошук фінансування.
Колекція включає більше ніж 70 документів. Охоплює період з 1925 по 1931 рік. Оцифровані листи Андрія Лівицького зберігаються в архіві ГДА СЗРУ. Окрім листування на сайті СЗР можна знайти інші документи, що відображають діяльність української еміграції у міжвоєнний період.
Довідка. Андрій Лівицький — народився 12 квітня 1879 року на Полтавщині (хутір Красний Кут). Навчається на математичному та юридичному факультетах Київського університету Святого Володимира. По закінченню навчання — працює у суді присяжним, а згодом суддею. Розпочинає партійну діяльність у лавах Революційної української партії (реорганізована у УСДРП). За активну громадянську позицію, декілька разів відбуває ув’язнення та перебуває під наглядом поліції. З 1 серпня 1917 року поєднує посади губерніального комісара Полтавщини, гласного Золотоніського повітового і Полтавського губернського земств, а також голови Золотоніських повітових і Полтавських губернських земських зборів, почесний мировий суддя Золотоніського повіту і повітового комітету, член Полтавського губернського комітету УСДРП. Провадить українізацію у сфері діловодства. Січень 1919 року — тимчасово керує Міністерством внутрішніх справ УНР і перебуває на посаді заступника міністра юстиції УНР. Очолює Міністерство закордонних справ УНР, головує дипломатичною місією УНР У Польщі. У 1920 році Лівицький ініціює підписання Варшавського договору. По завершенню Української революції емігрує у Варшаву. У 1922-1926 роках — голова уряду УНР в екзилі. Після смерті Симона Петлюри — Голова Директорії УНР і Головний Отаман військ УНР. У 1945 році — Лівицький переїздить до Німеччини. У 1948 році за його ініціативи створено Українську Національну Раду. Помер 17 січня 1954 року в Карлсруе (Німеччина). Похований на кладовищі Вальдфрідгоф у Мюнхені. Перепохований в Саут-Баунд-Брук (США).
Центр досліджень визвольного руху підготував описи та опублікував на Е-архіві збірку листів Андрія Лівицького з колекції документів, раніше оцифрованої архівом Служби зовнішньої розвідки України.
Добірка документів публікується до дня народження Андрія Лівицького — громадського і політичного діяча, дипломата, члена Центральної Ради, прем’єр-міністра Уряду УНР, президента УНР в екзилі.
Збірка включає листування Андрія Лівицького з представниками Уряду УНР в екзилі, міністрами закордонних справ, представниками посольств та надзвичайних дипломатичних місій, очільниками Армій УНР — Мурським, Удовиченком, Токаржевським-Карашевичем, Прокоповичем, Пилипчуком, Забелло, Смаль-Стоцьким, Сальським, Мацієвичем, Шульгіним, Целевичем та ін.
Листи були вилучені радянськими спецслужбами: іноземним відділом контролю ОДПУ та відділом контррозвідувальної діяльності.
Листування дає можливість поглянути очима Лівицького на тогочасну геополітичну ситуацію. Документи інформують про український державотворчий рух того періоду, який привертав увагу таких країн як США, Англія, Німеччина, Франція, Італія, Польща, Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія та ін.. Розкриваються особливості функціонування Уряду УНР в екзилі: провадження зовнішньої та внутрішньої політики, організації дипломатичних та військових осередків, пошук фінансування.
Колекція включає більше ніж 70 документів. Охоплює період з 1925 по 1931 рік. Оцифровані листи Андрія Лівицького зберігаються в архіві ГДА СЗРУ. Окрім листування на сайті СЗР можна знайти інші документи, що відображають діяльність української еміграції у міжвоєнний період.
Довідка. Андрій Лівицький — народився 12 квітня 1879 року на Полтавщині (хутір Красний Кут). Навчається на математичному та юридичному факультетах Київського університету Святого Володимира. По закінченню навчання — працює у суді присяжним, а згодом суддею. Розпочинає партійну діяльність у лавах Революційної української партії (реорганізована у УСДРП). За активну громадянську позицію, декілька разів відбуває ув’язнення та перебуває під наглядом поліції. З 1 серпня 1917 року поєднує посади губерніального комісара Полтавщини, гласного Золотоніського повітового і Полтавського губернського земств, а також голови Золотоніських повітових і Полтавських губернських земських зборів, почесний мировий суддя Золотоніського повіту і повітового комітету, член Полтавського губернського комітету УСДРП. Провадить українізацію у сфері діловодства. Січень 1919 року — тимчасово керує Міністерством внутрішніх справ УНР і перебуває на посаді заступника міністра юстиції УНР. Очолює Міністерство закордонних справ УНР, головує дипломатичною місією УНР У Польщі. У 1920 році Лівицький ініціює підписання Варшавського договору. По завершенню Української революції емігрує у Варшаву. У 1922-1926 роках — голова уряду УНР в екзилі. Після смерті Симона Петлюри — Голова Директорії УНР і Головний Отаман військ УНР. У 1945 році — Лівицький переїздить до Німеччини. У 1948 році за його ініціативи створено Українську Національну Раду. Помер 17 січня 1954 року в Карлсруе (Німеччина). Похований на кладовищі Вальдфрідгоф у Мюнхені. Перепохований в Саут-Баунд-Брук (США).
110 років тому народився полковник Василь Сидор — «Шелест», один із ключових командирів Української повстанської армії, який загинув у бою з НКВД у 1949 році. Приватні світлини, листування із Шухевичем та оперативні плани МҐБ із розшуку «Шелеста» сьогодні стали доступними онлайн.
Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ опублікували онлайн-колекцію документів з архівів КҐБ про полковника УПА Василя Сидора — «Шелеста», командира УПА-Захід та члена Головного військового штабу УПА.
Під час німецької окупації «Шелест» виконував розвідувальні завдання, зокрема його група в 1942 році ліквідувала у Києві агентів німецької поліції безпеки, убивць оунівського лідера Дмитра Мирона — «Орлика». «Права рука» головнокомандувача УПА Романа Шухевича Сидор увійшов до генштабу підпільної армії, створив та очолив найбільшу із генеральних воєнних округ — УПА-Захід, яка діяла в Карпатах до 1949 року. Не дався живим у бою з МҐБ. Лицар Срібного хреста бойової заслуги Першого класу.
Оприлюднена онлайн-збірка включає документи генеральної воєнної округи УПА-Захід, інструкції та накази Крайового військового штабу УПА, узгоджені «Шелестом», листування з Романом Шухевичем, особисті світлини Сидора з дружиною Надією Романів (зв’язковою ОУН, співробітницею СБ ОУН, учасницею ІІ-го Великого збору ОУН (б)).
В колекції опубліковано документи МҐБ про операцію із розшуку Василя Сидора, протоколи допитів полонених підпільників, агентурні донесення, плани агентурно-оперативних заходів.
«Ділове листування керівників допомагає краще зрозуміти військово-політичну ситуацію, а також настрої та надії підпільників після закінчення Другої світової війни», — пояснює упорядник колекції, співробітник Центру досліджень визвольного руху, Денис Пасічник.
Наприклад, в листі до «Шелеста» Роман Шухевич під псевдонімом «Чернець» пише: «Цікавим є те, що на Кам’янець-Подільщині горять колгоспи, а війська, що йдуть на схід, сильно деморалізовані добробутом, який вони бачили на заході. Всі кажуть, що вже в колгоспах працювати не думають. Це дає нам певні надії».
Оцифровані документи про Василя Сидора та його діяльність зберігаються в архіві ГДА СБУ. Всього опубліковано 62 документи.
Довідка. Полковник Василь Сидор (псевда: Шелест, Конрад, Кравс, Зов, Лісовик, Ростислав Вишитий) — народився 24 лютого 1910 року на Львівщині (с. Спасів, Сокальський р-н). Навчався у Львівському університеті. Полковник Української повстанської армії, командир УПА-Захід, нагороджений Срібним хрестом бойової заслуги Першого класу. Командир сотні батальйону «Нахтіґаль». Заарештований німцями на початку 1943 року за участь в Організації українських націоналістів. Шеф Крайового військового штабу УПА-Північ з 1943 року, тоді ж увійшов до Головного військового штабу УПА. У 1947 очолив Карпатський крайовий провід ОУН — одне з найпотужніших підпільних об’єднань. Загинув у квітні 1949 року разом з дружиною Надією Романів та кількома охоронцями у бою з військами МҐБ біля с. Осмолода Рожнятівського району Івано-Франківської області.
110 років тому народився полковник Василь Сидор — «Шелест», один із ключових командирів Української повстанської армії, який загинув у бою з НКВД у 1949 році. Приватні світлини, листування із Шухевичем та оперативні плани МҐБ із розшуку «Шелеста» сьогодні стали доступними онлайн.
Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ опублікували онлайн-колекцію документів з архівів КҐБ про полковника УПА Василя Сидора — «Шелеста», командира УПА-Захід та члена Головного військового штабу УПА.
Під час німецької окупації «Шелест» виконував розвідувальні завдання, зокрема його група в 1942 році ліквідувала у Києві агентів німецької поліції безпеки, убивць оунівського лідера Дмитра Мирона — «Орлика». «Права рука» головнокомандувача УПА Романа Шухевича Сидор увійшов до генштабу підпільної армії, створив та очолив найбільшу із генеральних воєнних округ — УПА-Захід, яка діяла в Карпатах до 1949 року. Не дався живим у бою з МҐБ. Лицар Срібного хреста бойової заслуги Першого класу.
Оприлюднена онлайн-збірка включає документи генеральної воєнної округи УПА-Захід, інструкції та накази Крайового військового штабу УПА, узгоджені «Шелестом», листування з Романом Шухевичем, особисті світлини Сидора з дружиною Надією Романів (зв’язковою ОУН, співробітницею СБ ОУН, учасницею ІІ-го Великого збору ОУН (б)).
В колекції опубліковано документи МҐБ про операцію із розшуку Василя Сидора, протоколи допитів полонених підпільників, агентурні донесення, плани агентурно-оперативних заходів.
«Ділове листування керівників допомагає краще зрозуміти військово-політичну ситуацію, а також настрої та надії підпільників після закінчення Другої світової війни», — пояснює упорядник колекції, співробітник Центру досліджень визвольного руху, Денис Пасічник.
Наприклад, в листі до «Шелеста» Роман Шухевич під псевдонімом «Чернець» пише: «Цікавим є те, що на Кам’янець-Подільщині горять колгоспи, а війська, що йдуть на схід, сильно деморалізовані добробутом, який вони бачили на заході. Всі кажуть, що вже в колгоспах працювати не думають. Це дає нам певні надії».
Оцифровані документи про Василя Сидора та його діяльність зберігаються в архіві ГДА СБУ. Всього опубліковано 62 документи.
Довідка. Полковник Василь Сидор (псевда: Шелест, Конрад, Кравс, Зов, Лісовик, Ростислав Вишитий) — народився 24 лютого 1910 року на Львівщині (с. Спасів, Сокальський р-н). Навчався у Львівському університеті. Полковник Української повстанської армії, командир УПА-Захід, нагороджений Срібним хрестом бойової заслуги Першого класу. Командир сотні батальйону «Нахтіґаль». Заарештований німцями на початку 1943 року за участь в Організації українських націоналістів. Шеф Крайового військового штабу УПА-Північ з 1943 року, тоді ж увійшов до Головного військового штабу УПА. У 1947 очолив Карпатський крайовий провід ОУН — одне з найпотужніших підпільних об’єднань. Загинув у квітні 1949 року разом з дружиною Надією Романів та кількома охоронцями у бою з військами МҐБ біля с. Осмолода Рожнятівського району Івано-Франківської області.