Центр досліджень визвольного руху підготував описи та опублікував на Е-архіві збірку листів Андрія Лівицького з колекції документів, раніше оцифрованої архівом Служби зовнішньої розвідки України.
Добірка документів публікується до дня народження Андрія Лівицького — громадського і політичного діяча, дипломата, члена Центральної Ради, прем’єр-міністра Уряду УНР, президента УНР в екзилі.
Збірка включає листування Андрія Лівицького з представниками Уряду УНР в екзилі, міністрами закордонних справ, представниками посольств та надзвичайних дипломатичних місій, очільниками Армій УНР — Мурським, Удовиченком, Токаржевським-Карашевичем, Прокоповичем, Пилипчуком, Забелло, Смаль-Стоцьким, Сальським, Мацієвичем, Шульгіним, Целевичем та ін.
Листи були вилучені радянськими спецслужбами: іноземним відділом контролю ОДПУ та відділом контррозвідувальної діяльності.
Листування дає можливість поглянути очима Лівицького на тогочасну геополітичну ситуацію. Документи інформують про український державотворчий рух того періоду, який привертав увагу таких країн як США, Англія, Німеччина, Франція, Італія, Польща, Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія та ін.. Розкриваються особливості функціонування Уряду УНР в екзилі: провадження зовнішньої та внутрішньої політики, організації дипломатичних та військових осередків, пошук фінансування.
Колекція включає більше ніж 70 документів. Охоплює період з 1925 по 1931 рік. Оцифровані листи Андрія Лівицького зберігаються в архіві ГДА СЗРУ. Окрім листування на сайті СЗР можна знайти інші документи, що відображають діяльність української еміграції у міжвоєнний період.
Довідка. Андрій Лівицький — народився 12 квітня 1879 року на Полтавщині (хутір Красний Кут). Навчається на математичному та юридичному факультетах Київського університету Святого Володимира. По закінченню навчання — працює у суді присяжним, а згодом суддею. Розпочинає партійну діяльність у лавах Революційної української партії (реорганізована у УСДРП). За активну громадянську позицію, декілька разів відбуває ув’язнення та перебуває під наглядом поліції. З 1 серпня 1917 року поєднує посади губерніального комісара Полтавщини, гласного Золотоніського повітового і Полтавського губернського земств, а також голови Золотоніських повітових і Полтавських губернських земських зборів, почесний мировий суддя Золотоніського повіту і повітового комітету, член Полтавського губернського комітету УСДРП. Провадить українізацію у сфері діловодства. Січень 1919 року — тимчасово керує Міністерством внутрішніх справ УНР і перебуває на посаді заступника міністра юстиції УНР. Очолює Міністерство закордонних справ УНР, головує дипломатичною місією УНР У Польщі. У 1920 році Лівицький ініціює підписання Варшавського договору. По завершенню Української революції емігрує у Варшаву. У 1922-1926 роках — голова уряду УНР в екзилі. Після смерті Симона Петлюри — Голова Директорії УНР і Головний Отаман військ УНР. У 1945 році — Лівицький переїздить до Німеччини. У 1948 році за його ініціативи створено Українську Національну Раду. Помер 17 січня 1954 року в Карлсруе (Німеччина). Похований на кладовищі Вальдфрідгоф у Мюнхені. Перепохований в Саут-Баунд-Брук (США).
Центр досліджень визвольного руху підготував описи та опублікував на Е-архіві збірку листів Андрія Лівицького з колекції документів, раніше оцифрованої архівом Служби зовнішньої розвідки України.
Добірка документів публікується до дня народження Андрія Лівицького — громадського і політичного діяча, дипломата, члена Центральної Ради, прем’єр-міністра Уряду УНР, президента УНР в екзилі.
Збірка включає листування Андрія Лівицького з представниками Уряду УНР в екзилі, міністрами закордонних справ, представниками посольств та надзвичайних дипломатичних місій, очільниками Армій УНР — Мурським, Удовиченком, Токаржевським-Карашевичем, Прокоповичем, Пилипчуком, Забелло, Смаль-Стоцьким, Сальським, Мацієвичем, Шульгіним, Целевичем та ін.
Листи були вилучені радянськими спецслужбами: іноземним відділом контролю ОДПУ та відділом контррозвідувальної діяльності.
Листування дає можливість поглянути очима Лівицького на тогочасну геополітичну ситуацію. Документи інформують про український державотворчий рух того періоду, який привертав увагу таких країн як США, Англія, Німеччина, Франція, Італія, Польща, Болгарія, Румунія, Туреччина, Грузія та ін.. Розкриваються особливості функціонування Уряду УНР в екзилі: провадження зовнішньої та внутрішньої політики, організації дипломатичних та військових осередків, пошук фінансування.
Колекція включає більше ніж 70 документів. Охоплює період з 1925 по 1931 рік. Оцифровані листи Андрія Лівицького зберігаються в архіві ГДА СЗРУ. Окрім листування на сайті СЗР можна знайти інші документи, що відображають діяльність української еміграції у міжвоєнний період.
Довідка. Андрій Лівицький — народився 12 квітня 1879 року на Полтавщині (хутір Красний Кут). Навчається на математичному та юридичному факультетах Київського університету Святого Володимира. По закінченню навчання — працює у суді присяжним, а згодом суддею. Розпочинає партійну діяльність у лавах Революційної української партії (реорганізована у УСДРП). За активну громадянську позицію, декілька разів відбуває ув’язнення та перебуває під наглядом поліції. З 1 серпня 1917 року поєднує посади губерніального комісара Полтавщини, гласного Золотоніського повітового і Полтавського губернського земств, а також голови Золотоніських повітових і Полтавських губернських земських зборів, почесний мировий суддя Золотоніського повіту і повітового комітету, член Полтавського губернського комітету УСДРП. Провадить українізацію у сфері діловодства. Січень 1919 року — тимчасово керує Міністерством внутрішніх справ УНР і перебуває на посаді заступника міністра юстиції УНР. Очолює Міністерство закордонних справ УНР, головує дипломатичною місією УНР У Польщі. У 1920 році Лівицький ініціює підписання Варшавського договору. По завершенню Української революції емігрує у Варшаву. У 1922-1926 роках — голова уряду УНР в екзилі. Після смерті Симона Петлюри — Голова Директорії УНР і Головний Отаман військ УНР. У 1945 році — Лівицький переїздить до Німеччини. У 1948 році за його ініціативи створено Українську Національну Раду. Помер 17 січня 1954 року в Карлсруе (Німеччина). Похований на кладовищі Вальдфрідгоф у Мюнхені. Перепохований в Саут-Баунд-Брук (США).
110 років тому народився полковник Василь Сидор — «Шелест», один із ключових командирів Української повстанської армії, який загинув у бою з НКВД у 1949 році. Приватні світлини, листування із Шухевичем та оперативні плани МҐБ із розшуку «Шелеста» сьогодні стали доступними онлайн.
Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ опублікували онлайн-колекцію документів з архівів КҐБ про полковника УПА Василя Сидора — «Шелеста», командира УПА-Захід та члена Головного військового штабу УПА.
Під час німецької окупації «Шелест» виконував розвідувальні завдання, зокрема його група в 1942 році ліквідувала у Києві агентів німецької поліції безпеки, убивць оунівського лідера Дмитра Мирона — «Орлика». «Права рука» головнокомандувача УПА Романа Шухевича Сидор увійшов до генштабу підпільної армії, створив та очолив найбільшу із генеральних воєнних округ — УПА-Захід, яка діяла в Карпатах до 1949 року. Не дався живим у бою з МҐБ. Лицар Срібного хреста бойової заслуги Першого класу.
Оприлюднена онлайн-збірка включає документи генеральної воєнної округи УПА-Захід, інструкції та накази Крайового військового штабу УПА, узгоджені «Шелестом», листування з Романом Шухевичем, особисті світлини Сидора з дружиною Надією Романів (зв’язковою ОУН, співробітницею СБ ОУН, учасницею ІІ-го Великого збору ОУН (б)).
В колекції опубліковано документи МҐБ про операцію із розшуку Василя Сидора, протоколи допитів полонених підпільників, агентурні донесення, плани агентурно-оперативних заходів.
«Ділове листування керівників допомагає краще зрозуміти військово-політичну ситуацію, а також настрої та надії підпільників після закінчення Другої світової війни», — пояснює упорядник колекції, співробітник Центру досліджень визвольного руху, Денис Пасічник.
Наприклад, в листі до «Шелеста» Роман Шухевич під псевдонімом «Чернець» пише: «Цікавим є те, що на Кам’янець-Подільщині горять колгоспи, а війська, що йдуть на схід, сильно деморалізовані добробутом, який вони бачили на заході. Всі кажуть, що вже в колгоспах працювати не думають. Це дає нам певні надії».
Оцифровані документи про Василя Сидора та його діяльність зберігаються в архіві ГДА СБУ. Всього опубліковано 62 документи.
Довідка. Полковник Василь Сидор (псевда: Шелест, Конрад, Кравс, Зов, Лісовик, Ростислав Вишитий) — народився 24 лютого 1910 року на Львівщині (с. Спасів, Сокальський р-н). Навчався у Львівському університеті. Полковник Української повстанської армії, командир УПА-Захід, нагороджений Срібним хрестом бойової заслуги Першого класу. Командир сотні батальйону «Нахтіґаль». Заарештований німцями на початку 1943 року за участь в Організації українських націоналістів. Шеф Крайового військового штабу УПА-Північ з 1943 року, тоді ж увійшов до Головного військового штабу УПА. У 1947 очолив Карпатський крайовий провід ОУН — одне з найпотужніших підпільних об’єднань. Загинув у квітні 1949 року разом з дружиною Надією Романів та кількома охоронцями у бою з військами МҐБ біля с. Осмолода Рожнятівського району Івано-Франківської області.
110 років тому народився полковник Василь Сидор — «Шелест», один із ключових командирів Української повстанської армії, який загинув у бою з НКВД у 1949 році. Приватні світлини, листування із Шухевичем та оперативні плани МҐБ із розшуку «Шелеста» сьогодні стали доступними онлайн.
Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ опублікували онлайн-колекцію документів з архівів КҐБ про полковника УПА Василя Сидора — «Шелеста», командира УПА-Захід та члена Головного військового штабу УПА.
Під час німецької окупації «Шелест» виконував розвідувальні завдання, зокрема його група в 1942 році ліквідувала у Києві агентів німецької поліції безпеки, убивць оунівського лідера Дмитра Мирона — «Орлика». «Права рука» головнокомандувача УПА Романа Шухевича Сидор увійшов до генштабу підпільної армії, створив та очолив найбільшу із генеральних воєнних округ — УПА-Захід, яка діяла в Карпатах до 1949 року. Не дався живим у бою з МҐБ. Лицар Срібного хреста бойової заслуги Першого класу.
Оприлюднена онлайн-збірка включає документи генеральної воєнної округи УПА-Захід, інструкції та накази Крайового військового штабу УПА, узгоджені «Шелестом», листування з Романом Шухевичем, особисті світлини Сидора з дружиною Надією Романів (зв’язковою ОУН, співробітницею СБ ОУН, учасницею ІІ-го Великого збору ОУН (б)).
В колекції опубліковано документи МҐБ про операцію із розшуку Василя Сидора, протоколи допитів полонених підпільників, агентурні донесення, плани агентурно-оперативних заходів.
«Ділове листування керівників допомагає краще зрозуміти військово-політичну ситуацію, а також настрої та надії підпільників після закінчення Другої світової війни», — пояснює упорядник колекції, співробітник Центру досліджень визвольного руху, Денис Пасічник.
Наприклад, в листі до «Шелеста» Роман Шухевич під псевдонімом «Чернець» пише: «Цікавим є те, що на Кам’янець-Подільщині горять колгоспи, а війська, що йдуть на схід, сильно деморалізовані добробутом, який вони бачили на заході. Всі кажуть, що вже в колгоспах працювати не думають. Це дає нам певні надії».
Оцифровані документи про Василя Сидора та його діяльність зберігаються в архіві ГДА СБУ. Всього опубліковано 62 документи.
Довідка. Полковник Василь Сидор (псевда: Шелест, Конрад, Кравс, Зов, Лісовик, Ростислав Вишитий) — народився 24 лютого 1910 року на Львівщині (с. Спасів, Сокальський р-н). Навчався у Львівському університеті. Полковник Української повстанської армії, командир УПА-Захід, нагороджений Срібним хрестом бойової заслуги Першого класу. Командир сотні батальйону «Нахтіґаль». Заарештований німцями на початку 1943 року за участь в Організації українських націоналістів. Шеф Крайового військового штабу УПА-Північ з 1943 року, тоді ж увійшов до Головного військового штабу УПА. У 1947 очолив Карпатський крайовий провід ОУН — одне з найпотужніших підпільних об’єднань. Загинув у квітні 1949 року разом з дружиною Надією Романів та кількома охоронцями у бою з військами МҐБ біля с. Осмолода Рожнятівського району Івано-Франківської області.
До століття полковника Української повстанської армії Василя Левковича — «Вороного» Центр досліджень визвольного руху публікує у вільному доступі раніше таємні архівні матеріали про нього.
Оцифроване підпільне листування, матеріали слідчої справи та розпорядження про направлення наряду ГУЛАГу від МВД СРСР для конвоювання в один з «особых лагерей» уже засудженого Василя Левковича відтепер доступні онлайн на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
До колекції увійшло листування Левковича з колегами, а також особисті листи до дружини Ярослави, які потрапили до рук комуністичних спецслужб. Окрім цього публікуються донесення від агентів, які стежили за діяльністю офіцера підпільної армії у таборі. Примітно, що «тюремно-табірна» частина колекції починається з постанови на арешт, виданої на майже на місяць пізніше фактичного арешту.
Василь Левкович — «Вороний» народився 6 лютого 1920 року. Член ОУН з 18 років, у 1941 році вирушив на Центральну Україну у складі «похідних груп» для проголошення відновлення незалежності. З березня 1943 року — вояк Української повстанської армії, де пройшов шлях до майора і командувача воєнною округою «Буг». У грудні 1946 року його заарештували. Після року слідства у Тюрмі на Лонцького у Львові та у Києві був засуджений до 25 років ув’язнення, опісля тримали під постійним стеженням. У підпіллі його вважали загиблим і звання полковника надали посмертно.
Після розвалу СРСР, вже в незалежній Україні, справу Левковича переглянули та реабілітували — довідку про це також можна знайти в опублікованих документах. Василь Левкович помер у 2012 році.
До століття полковника Української повстанської армії Василя Левковича — «Вороного» Центр досліджень визвольного руху публікує у вільному доступі раніше таємні архівні матеріали про нього.
Оцифроване підпільне листування, матеріали слідчої справи та розпорядження про направлення наряду ГУЛАГу від МВД СРСР для конвоювання в один з «особых лагерей» уже засудженого Василя Левковича відтепер доступні онлайн на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
До колекції увійшло листування Левковича з колегами, а також особисті листи до дружини Ярослави, які потрапили до рук комуністичних спецслужб. Окрім цього публікуються донесення від агентів, які стежили за діяльністю офіцера підпільної армії у таборі. Примітно, що «тюремно-табірна» частина колекції починається з постанови на арешт, виданої на майже на місяць пізніше фактичного арешту.
Василь Левкович — «Вороний» народився 6 лютого 1920 року. Член ОУН з 18 років, у 1941 році вирушив на Центральну Україну у складі «похідних груп» для проголошення відновлення незалежності. З березня 1943 року — вояк Української повстанської армії, де пройшов шлях до майора і командувача воєнною округою «Буг». У грудні 1946 року його заарештували. Після року слідства у Тюрмі на Лонцького у Львові та у Києві був засуджений до 25 років ув’язнення, опісля тримали під постійним стеженням. У підпіллі його вважали загиблим і звання полковника надали посмертно.
Після розвалу СРСР, вже в незалежній Україні, справу Левковича переглянули та реабілітували — довідку про це також можна знайти в опублікованих документах. Василь Левкович помер у 2012 році.