До століття полковника Української повстанської армії Василя Левковича — «Вороного» Центр досліджень визвольного руху публікує у вільному доступі раніше таємні архівні матеріали про нього.
Оцифроване підпільне листування, матеріали слідчої справи та розпорядження про направлення наряду ГУЛАГу від МВД СРСР для конвоювання в один з «особых лагерей» уже засудженого Василя Левковича відтепер доступні онлайн на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
До колекції увійшло листування Левковича з колегами, а також особисті листи до дружини Ярослави, які потрапили до рук комуністичних спецслужб. Окрім цього публікуються донесення від агентів, які стежили за діяльністю офіцера підпільної армії у таборі. Примітно, що «тюремно-табірна» частина колекції починається з постанови на арешт, виданої на майже на місяць пізніше фактичного арешту.
Василь Левкович — «Вороний» народився 6 лютого 1920 року. Член ОУН з 18 років, у 1941 році вирушив на Центральну Україну у складі «похідних груп» для проголошення відновлення незалежності. З березня 1943 року — вояк Української повстанської армії, де пройшов шлях до майора і командувача воєнною округою «Буг». У грудні 1946 року його заарештували. Після року слідства у Тюрмі на Лонцького у Львові та у Києві був засуджений до 25 років ув’язнення, опісля тримали під постійним стеженням. У підпіллі його вважали загиблим і звання полковника надали посмертно.
Після розвалу СРСР, вже в незалежній Україні, справу Левковича переглянули та реабілітували — довідку про це також можна знайти в опублікованих документах. Василь Левкович помер у 2012 році.
До століття полковника Української повстанської армії Василя Левковича — «Вороного» Центр досліджень визвольного руху публікує у вільному доступі раніше таємні архівні матеріали про нього.
Оцифроване підпільне листування, матеріали слідчої справи та розпорядження про направлення наряду ГУЛАГу від МВД СРСР для конвоювання в один з «особых лагерей» уже засудженого Василя Левковича відтепер доступні онлайн на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.
До колекції увійшло листування Левковича з колегами, а також особисті листи до дружини Ярослави, які потрапили до рук комуністичних спецслужб. Окрім цього публікуються донесення від агентів, які стежили за діяльністю офіцера підпільної армії у таборі. Примітно, що «тюремно-табірна» частина колекції починається з постанови на арешт, виданої на майже на місяць пізніше фактичного арешту.
Василь Левкович — «Вороний» народився 6 лютого 1920 року. Член ОУН з 18 років, у 1941 році вирушив на Центральну Україну у складі «похідних груп» для проголошення відновлення незалежності. З березня 1943 року — вояк Української повстанської армії, де пройшов шлях до майора і командувача воєнною округою «Буг». У грудні 1946 року його заарештували. Після року слідства у Тюрмі на Лонцького у Львові та у Києві був засуджений до 25 років ув’язнення, опісля тримали під постійним стеженням. У підпіллі його вважали загиблим і звання полковника надали посмертно.
Після розвалу СРСР, вже в незалежній Україні, справу Левковича переглянули та реабілітували — довідку про це також можна знайти в опублікованих документах. Василь Левкович помер у 2012 році.
Електронний архів українського визвольного руху розпочинає оновлення свого веб-сайту. Ми хочемо зробити можливості пошуку та роботи з цифровими копіями архівних документів ще зручнішими, а пошуковий механізм більш гнучким, точним та інтуїтивно зрозумілим для кожного відвідувача Е-архіву.
На першому етапі ми запускаємо нову платформу на якій працюватиме Е-архів. Наступним кроком буде оновлення візуального стилю. В планах створення кабінету користувача та мультимовної підтримки для інтерфейсу.
Зміни та оновлення нашого Е-архіву відбуватимуться поступово. Ми будемо вдячні вам за відгуки та побажання щодо бажаних покращень, можливих неточностей у роботі в різних браузерах. Ваші відгуки просимо надсилати на скриньку Е-архіву або залишати на Фейсбук сторінці Центру досліджень визвольного руху чи на сторінці Е-архіву.
Для зручності ми залишаємо у доступі старий інтерфейс за адресою old.avr.org.ua.
Просимо вибачення за тимчасові незручності, які можуть виникати під час налаштування роботи нового сайту.
Електронний архів українського визвольного руху розпочинає оновлення свого веб-сайту. Ми хочемо зробити можливості пошуку та роботи з цифровими копіями архівних документів ще зручнішими, а пошуковий механізм більш гнучким, точним та інтуїтивно зрозумілим для кожного відвідувача Е-архіву.
На першому етапі ми запускаємо нову платформу на якій працюватиме Е-архів. Наступним кроком буде оновлення візуального стилю. В планах створення кабінету користувача та мультимовної підтримки для інтерфейсу.
Зміни та оновлення нашого Е-архіву відбуватимуться поступово. Ми будемо вдячні вам за відгуки та побажання щодо бажаних покращень, можливих неточностей у роботі в різних браузерах. Ваші відгуки просимо надсилати на скриньку Е-архіву або залишати на Фейсбук сторінці Центру досліджень визвольного руху чи на сторінці Е-архіву.
Для зручності ми залишаємо у доступі старий інтерфейс за адресою old.avr.org.ua.
Просимо вибачення за тимчасові незручності, які можуть виникати під час налаштування роботи нового сайту.
Згідно з графіком НКВД, операція по «детатаризації» Криму мала розпочатися рано-вранці 18 травня. Вже 20 травня 1944 р. заступник чекісти І. Сєров та Кобулов доповідали вищому партійно-державному керівництву про те, що запланована операція по депортації кримських татар завершена о 16 годині 20 травня.
В ході її було депортовано 180.014 чоловік. Якщо врахувати кількість мобілізованого “спецконтингенту”, направленого на провідні промислові об’єкти країни, то загальна кількість вивезених татар становила 191.044 особи. Кримські татари називають ці страшні дні – Сюргюн, що перекладається, як висланий, вигнанець.
Цілий народ відповідно до рішення Сталіна був визнаний «зрадником»… Почалася майже півстолітня історія боротьби кримських татар за свої права, і найголовніше з них – повернутися на Батьківщину.
У боротьбі за свої права кримські татари вибрали шлях ненасильницької боротьби. Методи були різними: самоспалення, голодування, колективні звернення, маніфестації, нелегальне повернення у Крим. Сталін визначив киримли «народом зрадником», але самі кримські татари у другій половині ХХ століття стали народом-дисидентом.
«Коли Союз вже помалу почав валитися, розпочалося і поступове, ще заборонене, повернення киримли на Батьківщину. КҐБ інформував керівництво УРСР, що станом на липень 1987 року в Криму було трохи більше 20 тисяч кримських татар. В липні 1990-го до Криму повернулося більше 80 тисяч киримли. А у вересні їх було вже більше 100 тисяч» - розповідає про моніторинг та реагування КҐБ на повернення киримли, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут.
«Шлях додому не був легким. Це була боротьба, це був тихий, але все ж спротив. Серед оприлюднених документів є листівки та доповідні про голодування Мустафи Джемілева. Відомості про «смолоскипа свободи» кримськотатарського народу – Мусу Мамута та його акт самоспалення. Звернення, маніфести, спроби достукатись до найвищого керівництва Союзу…Всього сьогодні оприлюднено 99 документів із архіву КҐБ» - резюмує А. Когут.
З колекцією документів КҐБ про повернення кримських татар на Батьківщину можна ознайомитися за поислання.
Згідно з графіком НКВД, операція по «детатаризації» Криму мала розпочатися рано-вранці 18 травня. Вже 20 травня 1944 р. заступник чекісти І. Сєров та Кобулов доповідали вищому партійно-державному керівництву про те, що запланована операція по депортації кримських татар завершена о 16 годині 20 травня.
В ході її було депортовано 180.014 чоловік. Якщо врахувати кількість мобілізованого “спецконтингенту”, направленого на провідні промислові об’єкти країни, то загальна кількість вивезених татар становила 191.044 особи. Кримські татари називають ці страшні дні – Сюргюн, що перекладається, як висланий, вигнанець.
Цілий народ відповідно до рішення Сталіна був визнаний «зрадником»… Почалася майже півстолітня історія боротьби кримських татар за свої права, і найголовніше з них – повернутися на Батьківщину.
У боротьбі за свої права кримські татари вибрали шлях ненасильницької боротьби. Методи були різними: самоспалення, голодування, колективні звернення, маніфестації, нелегальне повернення у Крим. Сталін визначив киримли «народом зрадником», але самі кримські татари у другій половині ХХ століття стали народом-дисидентом.
«Коли Союз вже помалу почав валитися, розпочалося і поступове, ще заборонене, повернення киримли на Батьківщину. КҐБ інформував керівництво УРСР, що станом на липень 1987 року в Криму було трохи більше 20 тисяч кримських татар. В липні 1990-го до Криму повернулося більше 80 тисяч киримли. А у вересні їх було вже більше 100 тисяч» - розповідає про моніторинг та реагування КҐБ на повернення киримли, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут.
«Шлях додому не був легким. Це була боротьба, це був тихий, але все ж спротив. Серед оприлюднених документів є листівки та доповідні про голодування Мустафи Джемілева. Відомості про «смолоскипа свободи» кримськотатарського народу – Мусу Мамута та його акт самоспалення. Звернення, маніфести, спроби достукатись до найвищого керівництва Союзу…Всього сьогодні оприлюднено 99 документів із архіву КҐБ» - резюмує А. Когут.
З колекцією документів КҐБ про повернення кримських татар на Батьківщину можна ознайомитися за поислання.