Електронний архів українського визвольного руху розпочинає оновлення свого веб-сайту. Ми хочемо зробити можливості пошуку та роботи з цифровими копіями архівних документів ще зручнішими, а пошуковий механізм більш гнучким, точним та інтуїтивно зрозумілим для кожного відвідувача Е-архіву.
На першому етапі ми запускаємо нову платформу на якій працюватиме Е-архів. Наступним кроком буде оновлення візуального стилю. В планах створення кабінету користувача та мультимовної підтримки для інтерфейсу.
Зміни та оновлення нашого Е-архіву відбуватимуться поступово. Ми будемо вдячні вам за відгуки та побажання щодо бажаних покращень, можливих неточностей у роботі в різних браузерах. Ваші відгуки просимо надсилати на скриньку Е-архіву або залишати на Фейсбук сторінці Центру досліджень визвольного руху чи на сторінці Е-архіву.
Для зручності ми залишаємо у доступі старий інтерфейс за адресою old.avr.org.ua.
Просимо вибачення за тимчасові незручності, які можуть виникати під час налаштування роботи нового сайту.
Електронний архів українського визвольного руху розпочинає оновлення свого веб-сайту. Ми хочемо зробити можливості пошуку та роботи з цифровими копіями архівних документів ще зручнішими, а пошуковий механізм більш гнучким, точним та інтуїтивно зрозумілим для кожного відвідувача Е-архіву.
На першому етапі ми запускаємо нову платформу на якій працюватиме Е-архів. Наступним кроком буде оновлення візуального стилю. В планах створення кабінету користувача та мультимовної підтримки для інтерфейсу.
Зміни та оновлення нашого Е-архіву відбуватимуться поступово. Ми будемо вдячні вам за відгуки та побажання щодо бажаних покращень, можливих неточностей у роботі в різних браузерах. Ваші відгуки просимо надсилати на скриньку Е-архіву або залишати на Фейсбук сторінці Центру досліджень визвольного руху чи на сторінці Е-архіву.
Для зручності ми залишаємо у доступі старий інтерфейс за адресою old.avr.org.ua.
Просимо вибачення за тимчасові незручності, які можуть виникати під час налаштування роботи нового сайту.
Згідно з графіком НКВД, операція по «детатаризації» Криму мала розпочатися рано-вранці 18 травня. Вже 20 травня 1944 р. заступник чекісти І. Сєров та Кобулов доповідали вищому партійно-державному керівництву про те, що запланована операція по депортації кримських татар завершена о 16 годині 20 травня.
В ході її було депортовано 180.014 чоловік. Якщо врахувати кількість мобілізованого “спецконтингенту”, направленого на провідні промислові об’єкти країни, то загальна кількість вивезених татар становила 191.044 особи. Кримські татари називають ці страшні дні – Сюргюн, що перекладається, як висланий, вигнанець.
Цілий народ відповідно до рішення Сталіна був визнаний «зрадником»… Почалася майже півстолітня історія боротьби кримських татар за свої права, і найголовніше з них – повернутися на Батьківщину.
У боротьбі за свої права кримські татари вибрали шлях ненасильницької боротьби. Методи були різними: самоспалення, голодування, колективні звернення, маніфестації, нелегальне повернення у Крим. Сталін визначив киримли «народом зрадником», але самі кримські татари у другій половині ХХ століття стали народом-дисидентом.
«Коли Союз вже помалу почав валитися, розпочалося і поступове, ще заборонене, повернення киримли на Батьківщину. КҐБ інформував керівництво УРСР, що станом на липень 1987 року в Криму було трохи більше 20 тисяч кримських татар. В липні 1990-го до Криму повернулося більше 80 тисяч киримли. А у вересні їх було вже більше 100 тисяч» - розповідає про моніторинг та реагування КҐБ на повернення киримли, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут.
«Шлях додому не був легким. Це була боротьба, це був тихий, але все ж спротив. Серед оприлюднених документів є листівки та доповідні про голодування Мустафи Джемілева. Відомості про «смолоскипа свободи» кримськотатарського народу – Мусу Мамута та його акт самоспалення. Звернення, маніфести, спроби достукатись до найвищого керівництва Союзу…Всього сьогодні оприлюднено 99 документів із архіву КҐБ» - резюмує А. Когут.
З колекцією документів КҐБ про повернення кримських татар на Батьківщину можна ознайомитися за поислання.
Згідно з графіком НКВД, операція по «детатаризації» Криму мала розпочатися рано-вранці 18 травня. Вже 20 травня 1944 р. заступник чекісти І. Сєров та Кобулов доповідали вищому партійно-державному керівництву про те, що запланована операція по депортації кримських татар завершена о 16 годині 20 травня.
В ході її було депортовано 180.014 чоловік. Якщо врахувати кількість мобілізованого “спецконтингенту”, направленого на провідні промислові об’єкти країни, то загальна кількість вивезених татар становила 191.044 особи. Кримські татари називають ці страшні дні – Сюргюн, що перекладається, як висланий, вигнанець.
Цілий народ відповідно до рішення Сталіна був визнаний «зрадником»… Почалася майже півстолітня історія боротьби кримських татар за свої права, і найголовніше з них – повернутися на Батьківщину.
У боротьбі за свої права кримські татари вибрали шлях ненасильницької боротьби. Методи були різними: самоспалення, голодування, колективні звернення, маніфестації, нелегальне повернення у Крим. Сталін визначив киримли «народом зрадником», але самі кримські татари у другій половині ХХ століття стали народом-дисидентом.
«Коли Союз вже помалу почав валитися, розпочалося і поступове, ще заборонене, повернення киримли на Батьківщину. КҐБ інформував керівництво УРСР, що станом на липень 1987 року в Криму було трохи більше 20 тисяч кримських татар. В липні 1990-го до Криму повернулося більше 80 тисяч киримли. А у вересні їх було вже більше 100 тисяч» - розповідає про моніторинг та реагування КҐБ на повернення киримли, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут.
«Шлях додому не був легким. Це була боротьба, це був тихий, але все ж спротив. Серед оприлюднених документів є листівки та доповідні про голодування Мустафи Джемілева. Відомості про «смолоскипа свободи» кримськотатарського народу – Мусу Мамута та його акт самоспалення. Звернення, маніфести, спроби достукатись до найвищого керівництва Союзу…Всього сьогодні оприлюднено 99 документів із архіву КҐБ» - резюмує А. Когут.
З колекцією документів КҐБ про повернення кримських татар на Батьківщину можна ознайомитися за поислання.
Вигадані справи, розстріли, табори і заочне засудження — так комуністи розправлялися із тими хто керував Українською Народною Республікою. Матеріали про це збереглися в архівах. Сьогодні підбірку з 298 документів зробили доступною онлайн.
17 із 23 репресованих міністрів УНР та Гетьманату комуністичний режим убив чи довів до смерті в ув’язенні. ЧК розстріляла міністра народної освіти Української Держави Володимира Науменка та міністра фінансів Петра Климовича лише за сам факт перебування на урядових посадах.
13 міністрів на чолі з колишнім прем’єр-міністром УНР Всеволодом Голубовичем Верховний надзвичайний революційний трибунал УСРР 22—30 травня 1921 засудив до 5—10-х років ув’язнення в концтаборах. Ця справа проходила під назвою «Справа уряду УНР».
Відома також справа «Спілки визволення України» (1929—1930), сфабрикованої в ГПУ, містить слідчі документи про міністрів УНР Сергія Єфремова, Андрія Ніковського та Володимира Чехівського.
Одним із небагатьох, хто уник розстрілу, був колишній міністр єврейських справ УНР Пінхас Красний, заарештований у лютому 1938 р. як член «антирадянської сіоністської терористичної організації». У 1939 р. його справу було призупинено. Проте йому теж судилося загинути — імовірно, від рук нацистів у Бабиному Яру.
Тих, кому не вдалося емігрувати якомога далі, викрадали комуністичні спецслужби і вивозили для репресування в СССР.
«Такою була ціна втрати держави для політичної еліти 100 років тому. Сьогодні, коли триває чергова війна Росії проти України, вкрай важливо пам‘ятати уроки історії часів першої незалежності», — прокоментував колекцію, автор ідеї та упорядник, директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Докладніше про долі міністрів Української революції 1917—1921 рр. читайте у спецпроекті Центру досліджень визвольного руху та ТСН за посиланням.
Документи з Архіву СБУ, Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України про 23-х міністрів Української Народної Республіки та Української Держави, репресованих комуністичним режимом, опублікував Центр досліджень визвольного руху на сайті Електронного архіву.
Вигадані справи, розстріли, табори і заочне засудження — так комуністи розправлялися із тими хто керував Українською Народною Республікою. Матеріали про це збереглися в архівах. Сьогодні підбірку з 298 документів зробили доступною онлайн.
17 із 23 репресованих міністрів УНР та Гетьманату комуністичний режим убив чи довів до смерті в ув’язенні. ЧК розстріляла міністра народної освіти Української Держави Володимира Науменка та міністра фінансів Петра Климовича лише за сам факт перебування на урядових посадах.
13 міністрів на чолі з колишнім прем’єр-міністром УНР Всеволодом Голубовичем Верховний надзвичайний революційний трибунал УСРР 22—30 травня 1921 засудив до 5—10-х років ув’язнення в концтаборах. Ця справа проходила під назвою «Справа уряду УНР».
Відома також справа «Спілки визволення України» (1929—1930), сфабрикованої в ГПУ, містить слідчі документи про міністрів УНР Сергія Єфремова, Андрія Ніковського та Володимира Чехівського.
Одним із небагатьох, хто уник розстрілу, був колишній міністр єврейських справ УНР Пінхас Красний, заарештований у лютому 1938 р. як член «антирадянської сіоністської терористичної організації». У 1939 р. його справу було призупинено. Проте йому теж судилося загинути — імовірно, від рук нацистів у Бабиному Яру.
Тих, кому не вдалося емігрувати якомога далі, викрадали комуністичні спецслужби і вивозили для репресування в СССР.
«Такою була ціна втрати держави для політичної еліти 100 років тому. Сьогодні, коли триває чергова війна Росії проти України, вкрай важливо пам‘ятати уроки історії часів першої незалежності», — прокоментував колекцію, автор ідеї та упорядник, директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Докладніше про долі міністрів Української революції 1917—1921 рр. читайте у спецпроекті Центру досліджень визвольного руху та ТСН за посиланням.
Документи з Архіву СБУ, Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України про 23-х міністрів Української Народної Республіки та Української Держави, репресованих комуністичним режимом, опублікував Центр досліджень визвольного руху на сайті Електронного архіву.