Згідно з графіком НКВД, операція по «детатаризації» Криму мала розпочатися рано-вранці 18 травня. Вже 20 травня 1944 р. заступник чекісти І. Сєров та Кобулов доповідали вищому партійно-державному керівництву про те, що запланована операція по депортації кримських татар завершена о 16 годині 20 травня.
В ході її було депортовано 180.014 чоловік. Якщо врахувати кількість мобілізованого “спецконтингенту”, направленого на провідні промислові об’єкти країни, то загальна кількість вивезених татар становила 191.044 особи. Кримські татари називають ці страшні дні – Сюргюн, що перекладається, як висланий, вигнанець.
Цілий народ відповідно до рішення Сталіна був визнаний «зрадником»… Почалася майже півстолітня історія боротьби кримських татар за свої права, і найголовніше з них – повернутися на Батьківщину.
У боротьбі за свої права кримські татари вибрали шлях ненасильницької боротьби. Методи були різними: самоспалення, голодування, колективні звернення, маніфестації, нелегальне повернення у Крим. Сталін визначив киримли «народом зрадником», але самі кримські татари у другій половині ХХ століття стали народом-дисидентом.
«Коли Союз вже помалу почав валитися, розпочалося і поступове, ще заборонене, повернення киримли на Батьківщину. КҐБ інформував керівництво УРСР, що станом на липень 1987 року в Криму було трохи більше 20 тисяч кримських татар. В липні 1990-го до Криму повернулося більше 80 тисяч киримли. А у вересні їх було вже більше 100 тисяч» - розповідає про моніторинг та реагування КҐБ на повернення киримли, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут.
«Шлях додому не був легким. Це була боротьба, це був тихий, але все ж спротив. Серед оприлюднених документів є листівки та доповідні про голодування Мустафи Джемілева. Відомості про «смолоскипа свободи» кримськотатарського народу – Мусу Мамута та його акт самоспалення. Звернення, маніфести, спроби достукатись до найвищого керівництва Союзу…Всього сьогодні оприлюднено 99 документів із архіву КҐБ» - резюмує А. Когут.
З колекцією документів КҐБ про повернення кримських татар на Батьківщину можна ознайомитися за поислання.
Згідно з графіком НКВД, операція по «детатаризації» Криму мала розпочатися рано-вранці 18 травня. Вже 20 травня 1944 р. заступник чекісти І. Сєров та Кобулов доповідали вищому партійно-державному керівництву про те, що запланована операція по депортації кримських татар завершена о 16 годині 20 травня.
В ході її було депортовано 180.014 чоловік. Якщо врахувати кількість мобілізованого “спецконтингенту”, направленого на провідні промислові об’єкти країни, то загальна кількість вивезених татар становила 191.044 особи. Кримські татари називають ці страшні дні – Сюргюн, що перекладається, як висланий, вигнанець.
Цілий народ відповідно до рішення Сталіна був визнаний «зрадником»… Почалася майже півстолітня історія боротьби кримських татар за свої права, і найголовніше з них – повернутися на Батьківщину.
У боротьбі за свої права кримські татари вибрали шлях ненасильницької боротьби. Методи були різними: самоспалення, голодування, колективні звернення, маніфестації, нелегальне повернення у Крим. Сталін визначив киримли «народом зрадником», але самі кримські татари у другій половині ХХ століття стали народом-дисидентом.
«Коли Союз вже помалу почав валитися, розпочалося і поступове, ще заборонене, повернення киримли на Батьківщину. КҐБ інформував керівництво УРСР, що станом на липень 1987 року в Криму було трохи більше 20 тисяч кримських татар. В липні 1990-го до Криму повернулося більше 80 тисяч киримли. А у вересні їх було вже більше 100 тисяч» - розповідає про моніторинг та реагування КҐБ на повернення киримли, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут.
«Шлях додому не був легким. Це була боротьба, це був тихий, але все ж спротив. Серед оприлюднених документів є листівки та доповідні про голодування Мустафи Джемілева. Відомості про «смолоскипа свободи» кримськотатарського народу – Мусу Мамута та його акт самоспалення. Звернення, маніфести, спроби достукатись до найвищого керівництва Союзу…Всього сьогодні оприлюднено 99 документів із архіву КҐБ» - резюмує А. Когут.
З колекцією документів КҐБ про повернення кримських татар на Батьківщину можна ознайомитися за поислання.
Вигадані справи, розстріли, табори і заочне засудження — так комуністи розправлялися із тими хто керував Українською Народною Республікою. Матеріали про це збереглися в архівах. Сьогодні підбірку з 298 документів зробили доступною онлайн.
17 із 23 репресованих міністрів УНР та Гетьманату комуністичний режим убив чи довів до смерті в ув’язенні. ЧК розстріляла міністра народної освіти Української Держави Володимира Науменка та міністра фінансів Петра Климовича лише за сам факт перебування на урядових посадах.
13 міністрів на чолі з колишнім прем’єр-міністром УНР Всеволодом Голубовичем Верховний надзвичайний революційний трибунал УСРР 22—30 травня 1921 засудив до 5—10-х років ув’язнення в концтаборах. Ця справа проходила під назвою «Справа уряду УНР».
Відома також справа «Спілки визволення України» (1929—1930), сфабрикованої в ГПУ, містить слідчі документи про міністрів УНР Сергія Єфремова, Андрія Ніковського та Володимира Чехівського.
Одним із небагатьох, хто уник розстрілу, був колишній міністр єврейських справ УНР Пінхас Красний, заарештований у лютому 1938 р. як член «антирадянської сіоністської терористичної організації». У 1939 р. його справу було призупинено. Проте йому теж судилося загинути — імовірно, від рук нацистів у Бабиному Яру.
Тих, кому не вдалося емігрувати якомога далі, викрадали комуністичні спецслужби і вивозили для репресування в СССР.
«Такою була ціна втрати держави для політичної еліти 100 років тому. Сьогодні, коли триває чергова війна Росії проти України, вкрай важливо пам‘ятати уроки історії часів першої незалежності», — прокоментував колекцію, автор ідеї та упорядник, директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Докладніше про долі міністрів Української революції 1917—1921 рр. читайте у спецпроекті Центру досліджень визвольного руху та ТСН за посиланням.
Документи з Архіву СБУ, Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України про 23-х міністрів Української Народної Республіки та Української Держави, репресованих комуністичним режимом, опублікував Центр досліджень визвольного руху на сайті Електронного архіву.
Вигадані справи, розстріли, табори і заочне засудження — так комуністи розправлялися із тими хто керував Українською Народною Республікою. Матеріали про це збереглися в архівах. Сьогодні підбірку з 298 документів зробили доступною онлайн.
17 із 23 репресованих міністрів УНР та Гетьманату комуністичний режим убив чи довів до смерті в ув’язенні. ЧК розстріляла міністра народної освіти Української Держави Володимира Науменка та міністра фінансів Петра Климовича лише за сам факт перебування на урядових посадах.
13 міністрів на чолі з колишнім прем’єр-міністром УНР Всеволодом Голубовичем Верховний надзвичайний революційний трибунал УСРР 22—30 травня 1921 засудив до 5—10-х років ув’язнення в концтаборах. Ця справа проходила під назвою «Справа уряду УНР».
Відома також справа «Спілки визволення України» (1929—1930), сфабрикованої в ГПУ, містить слідчі документи про міністрів УНР Сергія Єфремова, Андрія Ніковського та Володимира Чехівського.
Одним із небагатьох, хто уник розстрілу, був колишній міністр єврейських справ УНР Пінхас Красний, заарештований у лютому 1938 р. як член «антирадянської сіоністської терористичної організації». У 1939 р. його справу було призупинено. Проте йому теж судилося загинути — імовірно, від рук нацистів у Бабиному Яру.
Тих, кому не вдалося емігрувати якомога далі, викрадали комуністичні спецслужби і вивозили для репресування в СССР.
«Такою була ціна втрати держави для політичної еліти 100 років тому. Сьогодні, коли триває чергова війна Росії проти України, вкрай важливо пам‘ятати уроки історії часів першої незалежності», — прокоментував колекцію, автор ідеї та упорядник, директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Докладніше про долі міністрів Української революції 1917—1921 рр. читайте у спецпроекті Центру досліджень визвольного руху та ТСН за посиланням.
Документи з Архіву СБУ, Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України про 23-х міністрів Української Народної Республіки та Української Держави, репресованих комуністичним режимом, опублікував Центр досліджень визвольного руху на сайті Електронного архіву.
6 листів, донесень та повідомлень від дипломатичних установ стосовно Голодомору сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ.
«...тепер вже встановлено, що катастрофа голоду сягнула всю Україну, і що винятками є райони, де ще наявний хліб. Судячи з наявних достовірних повідомлень, в українських селах померло від голоду 80% населення...», — писав німецький консул у листі до Міністерства закордонних справ Німеччини у 1933 році.
До 85-их роковин вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932—1933 років в Україні, Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ опублікували колекцію документів «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ».
Серія документів висвітлює бачення цих страшних подій іноземними дипломатичними представниками Японії та Німеччини у Одесі, Харкові та Києві, а також візит в
Україну лідера партії радикал-соціалістів, колишнього прем’єр-міністра Франції Едуара Ерріо.
Документи розповідають про заходи безпеки під час візиту Едуара Ерріо в УСРР, зокрема недопущення до нього «неблагонадійних громадян», у тому числі представників французьких колоністів, а також ретельно підібраний маршрут візиту зразковими селами та колгоспами. Як наслідок, французький політик, після повернення на батьківщину — не підтвердив наявність голоду за результатами свого візиту.
Що ж стосується японського консула Танаки, то після візиту республіками СРСР він відзначив що «українські селяни викликають порівняно з селянами інших республік жалюгідне враження своїм обідраним одягом та схудлими мощами», і це поряд з будівництвом гігантських розмірів фабрик, заводів та житла на
Донбасі.
Варто відзначити, що саме німецькі консульства були під особливо пильним наглядом ОГПУ у зв’язку з проведенням програми підтримки нужденним німецьким колоністам. Про факти голоду в УСРР свідчать їхні звіти та спілкування з дипломатичними представниками Японії та Польщі.
«Документи здобуті чекістами оперативним шляхом в іноземних консульствах на території України в час Голодомору яскраво свідчать, що попри намагання комуністичного режиму приховати злочин, інформація про голод та його масштаби ставала відома за кордоном» — говорить Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ.
«Сьогодні, ці свідчення надзвичайно важливі для нашого розуміння того, як сприймали ситуацію в підрадянській Україні іноземці», — продовжує очільник Архіву СБУ.
Переглянути колекцію «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ» можна на сайті Електронного архіву визвольного руху за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1407
6 листів, донесень та повідомлень від дипломатичних установ стосовно Голодомору сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ.
«...тепер вже встановлено, що катастрофа голоду сягнула всю Україну, і що винятками є райони, де ще наявний хліб. Судячи з наявних достовірних повідомлень, в українських селах померло від голоду 80% населення...», — писав німецький консул у листі до Міністерства закордонних справ Німеччини у 1933 році.
До 85-их роковин вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932—1933 років в Україні, Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ опублікували колекцію документів «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ».
Серія документів висвітлює бачення цих страшних подій іноземними дипломатичними представниками Японії та Німеччини у Одесі, Харкові та Києві, а також візит в
Україну лідера партії радикал-соціалістів, колишнього прем’єр-міністра Франції Едуара Ерріо.
Документи розповідають про заходи безпеки під час візиту Едуара Ерріо в УСРР, зокрема недопущення до нього «неблагонадійних громадян», у тому числі представників французьких колоністів, а також ретельно підібраний маршрут візиту зразковими селами та колгоспами. Як наслідок, французький політик, після повернення на батьківщину — не підтвердив наявність голоду за результатами свого візиту.
Що ж стосується японського консула Танаки, то після візиту республіками СРСР він відзначив що «українські селяни викликають порівняно з селянами інших республік жалюгідне враження своїм обідраним одягом та схудлими мощами», і це поряд з будівництвом гігантських розмірів фабрик, заводів та житла на
Донбасі.
Варто відзначити, що саме німецькі консульства були під особливо пильним наглядом ОГПУ у зв’язку з проведенням програми підтримки нужденним німецьким колоністам. Про факти голоду в УСРР свідчать їхні звіти та спілкування з дипломатичними представниками Японії та Польщі.
«Документи здобуті чекістами оперативним шляхом в іноземних консульствах на території України в час Голодомору яскраво свідчать, що попри намагання комуністичного режиму приховати злочин, інформація про голод та його масштаби ставала відома за кордоном» — говорить Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ.
«Сьогодні, ці свідчення надзвичайно важливі для нашого розуміння того, як сприймали ситуацію в підрадянській Україні іноземці», — продовжує очільник Архіву СБУ.
Переглянути колекцію «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ» можна на сайті Електронного архіву визвольного руху за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1407