Вигадані справи, розстріли, табори і заочне засудження — так комуністи розправлялися із тими хто керував Українською Народною Республікою. Матеріали про це збереглися в архівах. Сьогодні підбірку з 298 документів зробили доступною онлайн.
17 із 23 репресованих міністрів УНР та Гетьманату комуністичний режим убив чи довів до смерті в ув’язенні. ЧК розстріляла міністра народної освіти Української Держави Володимира Науменка та міністра фінансів Петра Климовича лише за сам факт перебування на урядових посадах.
13 міністрів на чолі з колишнім прем’єр-міністром УНР Всеволодом Голубовичем Верховний надзвичайний революційний трибунал УСРР 22—30 травня 1921 засудив до 5—10-х років ув’язнення в концтаборах. Ця справа проходила під назвою «Справа уряду УНР».
Відома також справа «Спілки визволення України» (1929—1930), сфабрикованої в ГПУ, містить слідчі документи про міністрів УНР Сергія Єфремова, Андрія Ніковського та Володимира Чехівського.
Одним із небагатьох, хто уник розстрілу, був колишній міністр єврейських справ УНР Пінхас Красний, заарештований у лютому 1938 р. як член «антирадянської сіоністської терористичної організації». У 1939 р. його справу було призупинено. Проте йому теж судилося загинути — імовірно, від рук нацистів у Бабиному Яру.
Тих, кому не вдалося емігрувати якомога далі, викрадали комуністичні спецслужби і вивозили для репресування в СССР.
«Такою була ціна втрати держави для політичної еліти 100 років тому. Сьогодні, коли триває чергова війна Росії проти України, вкрай важливо пам‘ятати уроки історії часів першої незалежності», — прокоментував колекцію, автор ідеї та упорядник, директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Докладніше про долі міністрів Української революції 1917—1921 рр. читайте у спецпроекті Центру досліджень визвольного руху та ТСН за посиланням.
Документи з Архіву СБУ, Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України про 23-х міністрів Української Народної Республіки та Української Держави, репресованих комуністичним режимом, опублікував Центр досліджень визвольного руху на сайті Електронного архіву.
Вигадані справи, розстріли, табори і заочне засудження — так комуністи розправлялися із тими хто керував Українською Народною Республікою. Матеріали про це збереглися в архівах. Сьогодні підбірку з 298 документів зробили доступною онлайн.
17 із 23 репресованих міністрів УНР та Гетьманату комуністичний режим убив чи довів до смерті в ув’язенні. ЧК розстріляла міністра народної освіти Української Держави Володимира Науменка та міністра фінансів Петра Климовича лише за сам факт перебування на урядових посадах.
13 міністрів на чолі з колишнім прем’єр-міністром УНР Всеволодом Голубовичем Верховний надзвичайний революційний трибунал УСРР 22—30 травня 1921 засудив до 5—10-х років ув’язнення в концтаборах. Ця справа проходила під назвою «Справа уряду УНР».
Відома також справа «Спілки визволення України» (1929—1930), сфабрикованої в ГПУ, містить слідчі документи про міністрів УНР Сергія Єфремова, Андрія Ніковського та Володимира Чехівського.
Одним із небагатьох, хто уник розстрілу, був колишній міністр єврейських справ УНР Пінхас Красний, заарештований у лютому 1938 р. як член «антирадянської сіоністської терористичної організації». У 1939 р. його справу було призупинено. Проте йому теж судилося загинути — імовірно, від рук нацистів у Бабиному Яру.
Тих, кому не вдалося емігрувати якомога далі, викрадали комуністичні спецслужби і вивозили для репресування в СССР.
«Такою була ціна втрати держави для політичної еліти 100 років тому. Сьогодні, коли триває чергова війна Росії проти України, вкрай важливо пам‘ятати уроки історії часів першої незалежності», — прокоментував колекцію, автор ідеї та упорядник, директор Архіву СБУ Андрій Когут.
Докладніше про долі міністрів Української революції 1917—1921 рр. читайте у спецпроекті Центру досліджень визвольного руху та ТСН за посиланням.
Документи з Архіву СБУ, Центрального державного архіву громадських об’єднань України та Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України про 23-х міністрів Української Народної Республіки та Української Держави, репресованих комуністичним режимом, опублікував Центр досліджень визвольного руху на сайті Електронного архіву.
6 листів, донесень та повідомлень від дипломатичних установ стосовно Голодомору сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ.
«...тепер вже встановлено, що катастрофа голоду сягнула всю Україну, і що винятками є райони, де ще наявний хліб. Судячи з наявних достовірних повідомлень, в українських селах померло від голоду 80% населення...», — писав німецький консул у листі до Міністерства закордонних справ Німеччини у 1933 році.
До 85-их роковин вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932—1933 років в Україні, Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ опублікували колекцію документів «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ».
Серія документів висвітлює бачення цих страшних подій іноземними дипломатичними представниками Японії та Німеччини у Одесі, Харкові та Києві, а також візит в
Україну лідера партії радикал-соціалістів, колишнього прем’єр-міністра Франції Едуара Ерріо.
Документи розповідають про заходи безпеки під час візиту Едуара Ерріо в УСРР, зокрема недопущення до нього «неблагонадійних громадян», у тому числі представників французьких колоністів, а також ретельно підібраний маршрут візиту зразковими селами та колгоспами. Як наслідок, французький політик, після повернення на батьківщину — не підтвердив наявність голоду за результатами свого візиту.
Що ж стосується японського консула Танаки, то після візиту республіками СРСР він відзначив що «українські селяни викликають порівняно з селянами інших республік жалюгідне враження своїм обідраним одягом та схудлими мощами», і це поряд з будівництвом гігантських розмірів фабрик, заводів та житла на
Донбасі.
Варто відзначити, що саме німецькі консульства були під особливо пильним наглядом ОГПУ у зв’язку з проведенням програми підтримки нужденним німецьким колоністам. Про факти голоду в УСРР свідчать їхні звіти та спілкування з дипломатичними представниками Японії та Польщі.
«Документи здобуті чекістами оперативним шляхом в іноземних консульствах на території України в час Голодомору яскраво свідчать, що попри намагання комуністичного режиму приховати злочин, інформація про голод та його масштаби ставала відома за кордоном» — говорить Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ.
«Сьогодні, ці свідчення надзвичайно важливі для нашого розуміння того, як сприймали ситуацію в підрадянській Україні іноземці», — продовжує очільник Архіву СБУ.
Переглянути колекцію «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ» можна на сайті Електронного архіву визвольного руху за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1407
6 листів, донесень та повідомлень від дипломатичних установ стосовно Голодомору сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ.
«...тепер вже встановлено, що катастрофа голоду сягнула всю Україну, і що винятками є райони, де ще наявний хліб. Судячи з наявних достовірних повідомлень, в українських селах померло від голоду 80% населення...», — писав німецький консул у листі до Міністерства закордонних справ Німеччини у 1933 році.
До 85-их роковин вшанування пам’яті загиблих під час Голодомору 1932—1933 років в Україні, Центр досліджень визвольного руху спільно з Галузевим державним архівом СБУ опублікували колекцію документів «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ».
Серія документів висвітлює бачення цих страшних подій іноземними дипломатичними представниками Японії та Німеччини у Одесі, Харкові та Києві, а також візит в
Україну лідера партії радикал-соціалістів, колишнього прем’єр-міністра Франції Едуара Ерріо.
Документи розповідають про заходи безпеки під час візиту Едуара Ерріо в УСРР, зокрема недопущення до нього «неблагонадійних громадян», у тому числі представників французьких колоністів, а також ретельно підібраний маршрут візиту зразковими селами та колгоспами. Як наслідок, французький політик, після повернення на батьківщину — не підтвердив наявність голоду за результатами свого візиту.
Що ж стосується японського консула Танаки, то після візиту республіками СРСР він відзначив що «українські селяни викликають порівняно з селянами інших республік жалюгідне враження своїм обідраним одягом та схудлими мощами», і це поряд з будівництвом гігантських розмірів фабрик, заводів та житла на
Донбасі.
Варто відзначити, що саме німецькі консульства були під особливо пильним наглядом ОГПУ у зв’язку з проведенням програми підтримки нужденним німецьким колоністам. Про факти голоду в УСРР свідчать їхні звіти та спілкування з дипломатичними представниками Японії та Польщі.
«Документи здобуті чекістами оперативним шляхом в іноземних консульствах на території України в час Голодомору яскраво свідчать, що попри намагання комуністичного режиму приховати злочин, інформація про голод та його масштаби ставала відома за кордоном» — говорить Андрій Когут, директор Галузевого державного архіву СБУ.
«Сьогодні, ці свідчення надзвичайно важливі для нашого розуміння того, як сприймали ситуацію в підрадянській Україні іноземці», — продовжує очільник Архіву СБУ.
Переглянути колекцію «Іноземні дипломати про Голодомор 1932-1933 в документах ОГПУ» можна на сайті Електронного архіву визвольного руху за посиланням: http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1407
100 років тому вояки Української Галицької армії зробили світлини, які донедавна зберігалися в архіві під грифом «Секретно». Віднині ці фото доступні онлайн.
Майже чотири десятки невідомих та маловідомих фотографій УГА сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ
У ніч на 1 листопада 1918 року українські військові зайняли найважливіші установи Львова, включаючи будівлі губернаторства, муніципалітету, поліції і військові казарми. На ратуші вивісили синьо-жовто прапор, проголосивши у місті владу Української Національної Ради.
Так 100 років тому починалася Українська революція на землях Західної України. Незабаром було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки, а за цим і створення власного
війська, щоб самостійність і незалежність цієї республіки боронити.
Галицька, Українська Галицька, а короткий період навіть і Червона Українська Галицька армія — це було військо, що стало спочатку в обороні новоствореної держави, а згодом пліч-о-пліч із своїми побратимами боронило незалежність УНР. Багато його вояків, після поразки у визвольній війні, опинилися в таборах інтернованих на території Польщі та
Чехословацької Республіки, де не покидали ідеї боротьби за українську
самостійність.
Чимало вояків УГА не були етнічними українцями. Молоде військо мало потребу у кваліфікованих офіцерах, та інших спеціалістах.
Автори більшості мемуарів УГА із вдячністю пригадують і австрійців-штабістів, і євреїв-лікарів, і росіян-авіаторів, і всіх інших «чужинських» військовослужбовців УГА. Всі вони воювали за Україну. У складі УГА вони виступили проти супротивників новопроголошеної української незалежності — Польщі, «червоної» і «білої» Росії.
«Колекція світлин, яку ми сьогодні оприлюднюємо — це 37 фото УГА періоду їхнього інтернування у Чехословаччині. Фотографії належали старшині цього війська, чехові Ріхарду Ярому, який згодом став також і діячем ОУН.
Радянська спецслужба проводила ряд оперативно-розшукових заходів після Другої світової війни, щоб затримати Ярого.
Під час однієї із таких операцій вони захопили велику колекцію фотографій, в його помешканні в Австрії. Саме серед них були й ці фото», — коментує директор архіву СБУ Андрій Когут.
Велику допомогу із ідентифікацією та розпізнаванням цих фото Центру досліджень визвольного руху надав дослідник УГА Сергій Перепічка:
«Мав за честь долучитися до розпізнавання унікальних світлин періоду інтернування УГА в ЧСР з оперативно-розшукової справи Ріхарда Ярого. Більшість світлин ніколи і ніде не публікувались і тут побачив їх вперше.
Крім самого сотника Р. Ярого тут є впізнаваними такі відомі особистості, як полковник Гнат Стефанів, генерал Арнольд Вольф, отаман Едмунд Шепарович. Безумовно, опублікування цих світлин є ще одним пазлом для відтворення картини героїчно-трагічної історії УГА в контексті загальної
історії України», — розповідає про роботу над колекцією панСергій
З колекцією фотографій вояків УГА Ріхарда Ярого можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1387&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1
100 років тому вояки Української Галицької армії зробили світлини, які донедавна зберігалися в архіві під грифом «Секретно». Віднині ці фото доступні онлайн.
Майже чотири десятки невідомих та маловідомих фотографій УГА сьогодні оприлюднили Центр досліджень визвольного руху та Архів СБУ
У ніч на 1 листопада 1918 року українські військові зайняли найважливіші установи Львова, включаючи будівлі губернаторства, муніципалітету, поліції і військові казарми. На ратуші вивісили синьо-жовто прапор, проголосивши у місті владу Української Національної Ради.
Так 100 років тому починалася Українська революція на землях Західної України. Незабаром було проголошено утворення Західноукраїнської Народної Республіки, а за цим і створення власного
війська, щоб самостійність і незалежність цієї республіки боронити.
Галицька, Українська Галицька, а короткий період навіть і Червона Українська Галицька армія — це було військо, що стало спочатку в обороні новоствореної держави, а згодом пліч-о-пліч із своїми побратимами боронило незалежність УНР. Багато його вояків, після поразки у визвольній війні, опинилися в таборах інтернованих на території Польщі та
Чехословацької Республіки, де не покидали ідеї боротьби за українську
самостійність.
Чимало вояків УГА не були етнічними українцями. Молоде військо мало потребу у кваліфікованих офіцерах, та інших спеціалістах.
Автори більшості мемуарів УГА із вдячністю пригадують і австрійців-штабістів, і євреїв-лікарів, і росіян-авіаторів, і всіх інших «чужинських» військовослужбовців УГА. Всі вони воювали за Україну. У складі УГА вони виступили проти супротивників новопроголошеної української незалежності — Польщі, «червоної» і «білої» Росії.
«Колекція світлин, яку ми сьогодні оприлюднюємо — це 37 фото УГА періоду їхнього інтернування у Чехословаччині. Фотографії належали старшині цього війська, чехові Ріхарду Ярому, який згодом став також і діячем ОУН.
Радянська спецслужба проводила ряд оперативно-розшукових заходів після Другої світової війни, щоб затримати Ярого.
Під час однієї із таких операцій вони захопили велику колекцію фотографій, в його помешканні в Австрії. Саме серед них були й ці фото», — коментує директор архіву СБУ Андрій Когут.
Велику допомогу із ідентифікацією та розпізнаванням цих фото Центру досліджень визвольного руху надав дослідник УГА Сергій Перепічка:
«Мав за честь долучитися до розпізнавання унікальних світлин періоду інтернування УГА в ЧСР з оперативно-розшукової справи Ріхарда Ярого. Більшість світлин ніколи і ніде не публікувались і тут побачив їх вперше.
Крім самого сотника Р. Ярого тут є впізнаваними такі відомі особистості, як полковник Гнат Стефанів, генерал Арнольд Вольф, отаман Едмунд Шепарович. Безумовно, опублікування цих світлин є ще одним пазлом для відтворення картини героїчно-трагічної історії УГА в контексті загальної
історії України», — розповідає про роботу над колекцією панСергій
З колекцією фотографій вояків УГА Ріхарда Ярого можна ознайомитися за адресою – http://avr.org.ua/index.php/ROZDILY_RES?idUpCat=1387&pc=100&sort=1&fd=date&pv=1